Архів
Вівторок,
28 липня 2015 року

№ 80 (19275)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька

Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.


Версія для друку          До списку статтей
  • Спогад

Ластівки тітки Марії

Таїсія ЦЕГЕЛЬНА.

м. Васильків

Київської області.

У 70-80-х роках минулого століття в селах Київщини можна ще було побачити чимало хат, укритих соломою. Та й не тільки в селах. Скажімо, оселі із солом’яним дахом зустрічалися і на околицях мого Василькова. І це нікого не дивувало.

ТІТКА Марія жила в селі за сім кілометрів од Василькова. Їй хата залишилася у спадок від батьків. Це була традиційна українська оселя з просторими сіньми, великою світлицею на чотири вікна, третину якої займали піч із лежанкою і запічком, у якому вміщалося ліжко. Підлога — долівка з глею, твердого, як камінь, від нього навіть пилу не було. Надворі під широкою стріхою завжди сушилися кукурудза, жмутики різних лікувальних трав, зберігалася у в’язочках калина. Це все падало в око. Але сама господиня завжди намагалася привернути увагу кожного, хто заходив до її двору вперше, на інше: «Ви під саму стріху гляньте». А там у затишку наліпилося з десяток ластівчиних гнізд!

Прокинувшись удосвіта, тітка Марія йшла надвір, і перший погляд її був — під стріху: як там її ластівки? Вона знала, в якому гнізді живе яка сім’я, з якого гнізда коли вперше вилетіли і стали на крило ластів’ята. З роками добре вивчила, коли вони починають збиратися в дорогу, і за осінньою погодою точно визначала день відльоту. Так само з точністю до дня вона передбачала їх повернення навесні. Словом, тітка Марія жила і своїм життям, і життям птахів, з якими щедро ділила власну оселю.

Особисте життя жінки — робота в колгоспній коморі і виховання єдиного сина Сашка. Коли сину було два рочки, чоловік Петро полишив родину і виїхав до райцентру. Відтоді тітка Марія годувала, ростила і виховувала сина одна: від аліментів відмовилася рішуче. Сашко добре навчався в школі і після її закінчення вирішив стати військовим. Одного дня й відлетів з двору на навчання майже одночасно із ластівками. Тітка Марія жартувала: «Тепер тебе чекатиму додому, як і ластівок».

Час ішов. Село оновлювалося. Хтось будував нову хату, хтось перебудовував стару. Якось і Сашко, вже перед закінченням військового училища, приїхав додому і запропонував матері перекрити дах шифером. Тітка Марія була категорична: «Доки я тут живу — хату перекривати не будемо. Бо що ж станеться із ластівками? Погана ознака, якщо птахи, які жили під стріхою, полишають оселю назавжди». Сашко з матір’ю погодився. Він іще не знав, що, поки навчався в Києві, одна пташина сім’я зліпила собі гніздо просто в сінях над дверима — і тітка Марія бачила в цьому дуже добрий знак: птахи просяться до хати тільки на добро.

Згодом син поїхав служити на Далекий Схід. Навідувався додому рідко. Тітка Марія, як і раніше, ділила оселю з ластівками. У 90-х роках син повернувся в Україну і «дослужував свої зірки» на Київщині. Коли отримав квартиру, то їздив до матері, як на дачу. Обробляв город, посадив садок. Згодом тітки Марії не стало. Коли я востаннє приїжджала в їхнє село, звернула увагу, що хата вкрита шифером і до неї прибудовано веранду. Чи живуть там тепер ластівки? Не знаю...

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове