Архів
Вівторок,
16 серпня 2016 року

№ 74 (19406)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Вибухонебезпечне питання

У КОСОВІ вирують пристрасті навколо демаркації кордону з Чорногорією.

Докладніше...
Провину ще треба довести

США. Турецький проповідник Фетхуллах Гюлен назвав умову свого повернення на батьківщину.

Докладніше...
З прицілом на майбутнє

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ створює фонд для новітнього озброєння.

Докладніше...
«Генеральне прибирання» на Синаї

ЄГИПЕТ знищив лідера осередку «Ісламської держави» на Синайському півострові.

Докладніше...
Субсидії та міграційна криза

ЄВРОСОЮЗ. В Європарламенті депутати від Німеччини домагаються санкцій проти Польщі й Угорщини.

Докладніше...
Потрібна гуманітарна пауза

СИРІЯ. ООН закликала до паузи в бойових діях в Алеппо.

Докладніше...
Хоч харчами підсоблять сусіди

ВЕНЕСУЕЛА і КОЛУМБІЯ домовилися про часткове відкриття кордонів.

Докладніше...
Що б сказав Нельсон Мандела?

ПАР. На парламентських виборах «Африканський національний конгрес» зазнав поразки у ключових містах.

Докладніше...
Новий уряд

СЕРБІЯ. Парламент призначив новий уряд.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Заповітне

Нащадки пам’ять бережуть

Ростислава РОМАНЮК,

вчителька-пенсіонерка

Глобинської ЗОШ №5.

Біля дуба Марченка його внук Володимир Андрієнко з друзями Іваном Шухаревим та Володимиром Борисенком.

У ЧАРІВНОМУ містечку Глобине, що на мальовничій Полтавщині, живе велика і дружна родина Андрієнків, яка свято шанує своїх предків, пишається славними традиціями родоводу і ретельно їх береже. Корінням, так би мовити, свого родинного дерева Андрієнки вважають Петра Андрійовича Марченка — вчителя з великої літери. Сіяв мудре і вічне в дитячих душах, люди в ньому вбачали друга і порадника. Кожне його слово було виваженим, проникливим, тактовним. Починав свій педагогічний шлях у сільських школах, а 1951 року його перевели на посаду завуча Глобинської середньої школи №1. У 1953-му Петра Марченка призначили інспектором Глобинського райвідділу освіти. Трудився, не шкодуючи сил, аби підвищити рівень навчально-педагогічного процесу в районі. Був наставником молодих учителів, підтримував будь-яку розумну ініціативу. Петро Андрійович залишивсь у пам’яті освітян району незгасним вогником, котрий вселяв у серця віру та оптимізм. Надбав авторитет не лише високим професіоналізмом та людяністю, а й своєю поведінкою в побуті. Був хорошим батьком, а також чудовим господарем. Любив повторювати, що вирощувати сад — це все одно що плекати дітей. Майже 40 років нема Петра Андрійовича, але залишилися результати його праці. Й досі на його обійсті ростуть і радують плодами висаджені його руками дерева.

Донька Галина увібрала найкращі риси своїх батьків, а головне — любов до землі й людей. Може, тому й обрала професію агронома, бо народилась і росла на мальовничих сільських просторах. З 1958-го по 1982 рік Галина Петрівна працювала головним агрономом колгоспу імені Мічуріна. Їй пощастило: тривалий час трудилася поруч мудрого керівника В. Є. Курченка, під його началом пройшла велику школу хліборобства, зросла як агроном, відкрила для себе всі таємниці українського поля. За високі досягнення в рослинництві Галині Петрівні, першій у Глобинському районі, було присвоєно звання заслуженого агронома України, нагороджено орденами Леніна, Трудового Червоного прапора, Жовтневої революції, золотими, срібними, бронзовими медалями Всесоюзної та республіканських виставок досягнень народного господарства, її обирали делегатом ряду партійних з’їздів та депутатом Полтавської обласної ради.

Опорою у вихованні дітей і веденні домашнього господарства був чоловік Галини Михайло Гаврилович Андрієнко. Багато років трудився механізатором, трактористом, токарем. Старший син Сергій має дві вищі освіти — юридичну й економічну. 27 років пропрацював у системі МВС і понад 16 — у банківській сфері. Молодший син Володимир закінчив Хорольський технікум механізації та Полтавський сільськогосподарський інститут. Уже понад 30 років він плекає хліборобну ниву.

Сімейний оберіг Андрієнків, — красень дуб, посаджений у 1963 році край дороги на вулиці Садовій Петром Андрійовичем Марченком і його семирічним внуком Володимиром. Цей 53-річний велетень заввишки вже 23 метри. Це дерево — символ довголіття, тож хай буде довгим і щасливим шлях усіх нащадків роду Андрієнків. У 2015 році Володимир Михайлович разом із внуком Володею закопали у дворі та неподалік нього по два жолуді з дуба. Проросли... Тягнуть гілочки до сонця на радість родині.

Хліборобську справу Галини Петрівни і Михайла Гавриловича продовжують онуки Андрій Сергійович і Олексій Володимирович. Першому 43 роки, другому — 35. Проте вміють Андрієнки не тільки коло землі ходити — показали себе гарними професіоналами і в інших галузях. Онучки Маринка і Наталка — правник і фармацевт відповідно. До речі, цього року в сім’ї Маринки з’явилося поповнення — маленька Кіра, праправнучка Петра Андрійовича. Як бачимо, славний рід Андрієнків збагачується новими іменами, характерами і, сподіватимемося, — цікавими і щасливими долями.

Чим більша родина, тим більше приводів для зустрічей, свят, телефонних розмов. Переживають одне за одного, намагаються допомогти, морально підтримати. Разом радіють успіхам, бережуть родинну єдність, давні традиції, але й започатковують нові. Чим більше буде таких щасливих родин в Україні, тим вона багатша.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Ех, ударимо по корупції!
Читати
Без істерик і без... відповідальності
Читати
Ще в неволі
Читати
Показує результати
Читати
Україна не зацікавлена?
Читати
Депутати потребують
Читати
Навколо «Стіни» — неясність
Читати
Закріпили панування в повітрі
Читати
Платимо пенсійним «туристам»
Читати
Нормандський формат втрачає ефективність
Читати
Онищенко ГПУ не боїться
Читати
Конфронтують
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове