Соняшник

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО. Малював Олексій КОХАН і Анатолій ВАСИЛЕНКО.

• Мандрівка в дивосвіт

Зовсім не такий, як кажуть

Чомусь саме віслюкові дісталось від людей одразу кілька образливих прозивних імен. Мовляв, і впертий він, і нетямущий, а що вже вередливий! А дарма…

ДОМАШНІЙ віслюк (мова саме про нього) походить від свого дикого африканського родича, бо приручити куланів (азійських віслюків) іще нікому не вдавалося. Прудконогі і лякливі африканські віслюки і досі пасуться великими зграями на саванних просторах далекого континенту. Виведено чимало домашніх порід. Вони бувають завбільшки з поні, а бувають — і з гарного коня, до біологічного роду якого, власне, і належить ця тварина. Вона примітна блискучою і жорсткою гривою, китицею на кінчику хвоста (як у корови) і довшими, ніж у коня, вухами.

Також на відміну від коня копита віслюка краще пристосовані до кам’янистої й нерівної поверхні. Із такими безпечніше пересуватися, але важче бігати. Проте коли тварина дуже налякана і втікає, то може розвивати швидкість і до 75 км/год.

Однак такі копита годяться лише для місцевостей із посушливим кліматом. Бо у вологому і холодному європейському кліматі віслюкові кінцівки часто «хворіють» — на їхніх копитах утворюються глибокі тріщини і дірки. Ось чому чим гірший клімат країни, де їх виводять, тим зазвичай дрібніші і менш витривалі самі істоти.

Загалом же домашні віслюки дуже витривалі. Так, маленька тварина здатна втримати кремезного «вершника». А якщо треба, може навіть щосили нестися з такою «ношею».

До того ж усі вони, як дикі, так і домашні, дуже невибагливі у їжі (хіба що воду п’ють лише чисту, не застояну), кмітливі. Так що ті, хто стверджує, що віслюки — тупаки, ду-у-уже помиляються щодо них. Ці тварини швидко «тупіють» тільки у поганих господарів, котрі знущаються з них побоями і неправильно їх утримують. А впертість виявляють тоді, коли на них нав’ючують непосильну поклажу, з якою вони фізично неспроможні далеко зайти.

І ще у віслюків чудово розвинені слух, зір і нюх. А от голос і справді просто жахливий. Тим більше, що ці тварини люблять виступати хором. Варто лише одному видати несамовитий крик «і-а!», як його підхоплюють усі родичі, що перебувають поблизу. Тоді виходить такий пекельний концерт, від якого хоч вуха затикай!

До речі, одомашнення віслюків сталося значно раніше, ніж коней. Саме вони були першими тваринами, яких стародавня людина використовувала для перевезення вантажів. Це відбулося 5-6 тисяч років тому десь у дельті Нілу та Ефіопії. Не набагато пізніше приручили диких ослів у Месопотамії…

В античну епоху осли потрапили до Європи. Спочатку їх пристосували для верхової їзди і тяги возів, та з появою швидших і сильніших коней багато де замінили ними. Однак і надалі люди оцінили ряд переваг віслюків над кіньми, оскільки вони витриваліші, менш вибагливі до корму і в змозі набагато довше обходитися без води та їжі. Іноді осли використовувалися для отримання м’яса, молока і шкіри, з якої в середні віки виготовляли пергамент…

Так що ця тварина відіграла важливу історичну роль у розвитку господарства і культури людини. Та й досі вона широко використовується у деяких країнах. У нас в Україні побачити віслюка можна хіба що в зоопарку та на кількох на всю країну віслюкових фермах. Там тварин утримують задля особливо поживного молока ослиць, а також із експериментальною терапевтичною метою. Кажуть, спілкування із цими дружелюбними істотами дуже піднімає настрій малечі. Після цього вже ніхто не буде обзивати когось «віслюком»!