Парк порошенківського періоду

Василь ПІДДУБНЯК. Херсонська область.

КІЛЬКА днів поспіль Херсон і навколишні села засипає попелом.

Важкі чорно-сірі хмари, затуляючи сонце, наче шукають місця, куди б його осісти — на дах облдержадміністрації чи департаменту екології природних ресурсів...

Чого тут? Бо саме ці дві державні інституції, замість того щоб покласти край масштабним пожежам, які нищать дніпровські плавні, не знайшли нічого ліпшого, як створити на згарищах парк «Нижньодніпровський». І не просто парк, а національний!

Про те, як відбувалося це поспішне епохальне створення, з якими грубими порушеннями, нехтуванням інтересів селян, наша газета писала двічі (див. кореспонденції «Добрими намірами...» і «Задимлений Указ» за 21.04.2015 і 3.03.2016 рр.).

Чинна влада у Херсоні й Києві вкотре зробила вигляд, що ніяких проблем у цій країні, крім особистих, не існує і, як завжди, проігнорувала порушені не лише у «Сільських вістях» проблеми: «розсмокчуться»!

«Президентський «універсал» щодо створення на території Бериславського, Білозерського, Голопристанського, Цюрупинського районів і Новокаховської та Херсонської міських рад найбільшого за площею (80177,8 гектара!) національного парку «Нижньодніпровський», до речі, підписаний ще Віктором Ющенком у 2008 році, виявився пустопорожнім папером «державного значення», — ця цитата із кореспонденції «Задимлений Указ» не втратила своєї актуальності.

Селян нарешті почула обласна рада, куди скерували колективне звернення територіальні громади, а також Херсонська міська і обласна організації Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР).

У «білому домі» й відбулося засідання круглого столу з участю зацікавлених сторін.

Висновок зібрання такий: аби завчасно, хоча б два роки тому, з ідеєю створення національного природного парку «Нижньодніпровський» ознайомилися територіальні громади Бериславського, Білозерського, Голопристанського та Олешківського районів, міст Херсона та Нової Каховки, то не було б такого людського збурення, як маємо нині.

Одначе сталося те, що сталося: воза поставили попереду коня і гей на Київ. На основі документального «багажу», знятого з того воза, Президент України підписав Указ про створення національного природного парку «Нижньодніпровський». Підписав, як виявилося, передчасно.

Чиновників підвели самовпевненість, бажання вразити грандіозними проектами і прожектами, звідси поспішність у реалізації загалом гарної ідеї, яка замість схвалення викликала обурення громадськості.

Другий рік минає від дня офіційного створення «Нижньодніпровського». Скажіть, будь ласка, щось змінилося за цей час? Може, плавні не горять чи браконьєри не перегороджують сітками Дніпро, рукави і озера великої ріки? Яка, зрештою, користь від надання величезній території статусу національного парку?

Все у «заповіднику застою» залишилося майже таким, як і було. Нічого нового не повідала заступник директора національного парку з науково-дослідної роботи Альона Пономарьова. Її розлога інформація більше нагадувала безпроблемну розповідь сумлінного екскурсовода, який водить чи то турків, чи то негрів по дніпровських «преріях», ніж уповноваженого взяти участь у непростій дискусії.

Не на екскурсію по червонокнижних болотах і не на рекламну промоцію націлював ведучий круглого столу голова постійної комісії облради з питань земельних відносин і екології Сергій Рибалко:

— Це питання дуже болюче, і ми повинні знайти якщо не відповідь, то бодай компроміс: як бути далі?

Сергій Вікторович завважив:

— Обласна рада рішення про організацію і передачу земель парку «Нижньодніпровський» не приймала. Парк організований без рішення обласної ради…

Отакої!

Чимсь незрозумілим знервований, подав голос і директор департаменту екології і природних ресурсів облдержадміністрації Юрій Попутько:

— Я ще раз наголошую на тому, що жодна територія селищної і сільської рад не ввійшла до національного природного парку «Нижньодніпровський». При створенні пройшли погодження з усіма власниками або первинними користувачами. УТМР (я заявляю!) не є ані первинним користувачем земельних ділянок, ні власником.

— Ви сказали, що всі питання відпрацьовані з місцевими радами, що все врегульовано, — звернувся до знервованого пана Попутька секретар Новокаховської міської ради Олександр Лук’яненко. — Та нічого не врегульовано! Немає ніякої співпраці з Новокаховською міською радою. Ми ніколи не заявляли, що проти ідеї національного парку, але реалізація її відбулась у найгірших бюрократичних традиціях. Для людей його створюють, а у людей не питають! Надали Президентові пропозиції щодо Указу. Президент, повіривши, що виконано всі необхідні процедури, Указ підписав. І що тепер?..

— Безумовно, нашими інтересами знехтувано, — відверто від імені багатотисячного колективу УТМР сказав голова Херсонської міської організації товариства Віктор Мельниченко.— Деякі чиновники розпускають плітки, що мисливці — це браконьєри і т. п. Що ж стосується нашої організації, то вона вже 96-й рік, як показали численні перевірки, займається правильною справою. На підтвердження — робота нашого розплідника дичини. Він один-єдиний в системі УТМР в Україні. Щороку ми випускаємо у плавневі зони качок і фазанів. Так про що мова? Ми готові співпрацювати з науковцями, допомагати охороняти природу. Але нас так і не почули…

Голова обласної ради Владислав Мангер зауважив:

— Аби ми більше створювали регіональних парків і регулювали їх діяльність на місцевому рівні, то було б набагато більше користі для області. Моя особиста думка: при створенні парку треба було врахувати рішення всіх громад, всіх людей, які живуть на цій території і виживають з того, що ловлять рибу…

— Ви не спілкувались із сільськими і міськими головами, у нас не було широкого обговорення, — рефреном кілька разів повторив ведучий круглого столу Сергій Рибалко. — У нас є звернення від сільських голів, від УТМР, які користуються цими вгіддями і охороняють їх. А хто їх далі охоронятиме? Логіка проста: сьогодні ми заборонимо полювати мисливцям, а завтра туди зайдуть браконьєри, як у Скадовську. Вони будуть полювати!

— Почуймо один одного — закликав присутніх доктор біологічних наук, професор Олександр Ходосовцев. — На території господарської зони, яка займає майже 94 відсотки національного парку, можна робити майже все, що робили люди тут донині. Якщо вони там не будуть працювати, як працювали до цього, то ми втратимо ті біотопи, які хочемо охороняти!

— Тут я бачу тільки єдину проблему: мисливство, — сказав учений. — До 2010 року, коли ми розробляли проекти парків «Нижньодніпровський» і «Олешківські піски», у Законі України «Про природно-заповідний фонд» не було положення про заборону полювання. Потім його внесли, і це підриває пріоритети заповідної справи. На мій погляд, треба відпрацювати порядок і механізм, які передбачають, що традиційні методи господарювання на території принаймні господарської зони залишалися б. Але це компетенція Верховної Ради. А щодо національного парку «Нижньодніпровський», то давайте збиратись і обговорювати проблеми.

Завершуючи засідання круглого столу, Сергій Рибалко наголосив:

— Нам потрібно просити наших депутатів внести поправки у закони про мисливство. Указ Президента ми навряд чи скасуємо. Але якщо ви й надалі не обговорюватимете питання з міськими, сільськими і селищними радами, з населенням — виникатимуть конфлікти. І якщо завтра на комісію винесуть питання про скасування мисливських господарств на існуючих територіях, повірте, вона його не прийме. Гадаю, що й сесія обласної ради його не прийме. До того часу, доки люди не зрозуміють, як відбуватиметься зонування парку, як погодять питання з мисливцями, чи дадуть місцеві ради погодження на створення територій, до тих пір триватимуть суперечки. Тому вихід із ситуації я вбачаю такий: почати плідну співпрацю дирекції заповідника з міськими і сільськими громадами. Ви починаєте у квітні в Голій Пристані перше слухання, — будь ласка, розповідайте, показуйте, пояснюйте людям, що робите і плануєте робити. Запросіть на слухання і мисливські колективи, які є на території району, щоб вони знали, як проводиться зонування парку, де полювання можна вести, а де воно заборонене. З власного досвіду знаю: де нема мисливця, там буде браконьєр, і ніяка охоронна служба парку не захистить природу так, як захищає мисливець.

…А над плавнями знову темно-сірі хмари, поперек Дніпра браконьєри рибальські сіті маскують — тільки й різниці в тому, що промисел вони тепер ведуть у національному парку.

І проблема, як бути з інтересами тисяч селян, по суті, не вирішена. Добре, що хоч якесь світло в кінці тунелю з’явилося. Та чи не погасять його чиновники з Херсона і Києва, котрим національний парк більше потрібен як резерват для царського полювання без зайвих свідків. Чи, може, я помиляюся?