Наша пошта

• Роздум

Це комусь вигідно

Олександр ПОНОМАРЕНКО.

м. Васильків

Київської області.

ЛЕДЬ сіріє. Вставати ще рано. Намагаюся думати про щось приємне, але не виходить. Час од часу гілка берези під моїм вікном торкається шибки, і від того — мов лезом по серцю.

Виношу сміття. Біля контейнера о цій порі щодня бачу молодого чоловіка: неголеного, в брудному одязі, він збирає пляшки і шукає щось їстівне. Відчуваю його погляд спиною, а обернутися, щось спитати — не можу: не вистачає сміливості. Він чимсь схожий на героя оповідання А.Тесленка «Любов до ближнього». Але «Любов до ближнього» сьогодні в школі не вивчають. Як і «Диво» П.Загребельного. Комусь вигідно, аби наші діти не знали, як писалась ікона, в чому полягає техніка виконання мозаїки чи фрески.

Уже зовсім розвиднілось, поспішають кудись люди — сумні, з сірими, як цей день, обличчями. Та й сам я, відверто кажучи, забув, коли був веселий. А хіба на похороні народу до веселощів?

Васильків розташований у низовині, а навколо міста — горби, на яких запустілі, порослі бур’янами дачі, там уночі виють бродячі собаки. Господарі повмирали, а молодь не хоче працювати на землі: вона нині товар, який можна вигідно купити, аби потім перепродати. А ким залишиться українець без землі? А може, продадуть ще й ліси і синій Дніпро? До такого йдеться і, мабуть, таки це комусь вигідно.

Доки ось так думав, недопалок припік пальці. Час на роботу: урок — перерва, урок — перерва, і так п’ять або шість разів, та все колись закінчується. Опісля роботи заходжу в міську бібліотеку. Читаю «Свободу», «Шлях перемоги» — колишній учень, спасибі, передплатив. Читаю, і не вистачає гніву: чому ті, хто віддав за волю свого народу життя, не можуть бути прирівняні до ветеранів найстрашнішої війни? І знову ж таки — це комусь вигідно.

Удома не вмикаю телевізор від початку нового року. Відчув, що зір покращав, та й не нервую так.

…Вечоріє. Далеко за чорним лісом ховається червоне сонце. Здійнявся вітер, і знову гілка берези стукає в шибку мого вікна. В сусідньому дворі гавкає пес. Спати не хочеться. І ніч — як море. Засинаю лише над ранок...