Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці»

Юрій ІЩЕНКО.

• Ніби і бувальщина

Притча про втрачену... можливість

Олександр ВИСОКИЙ.

смт Казанка Миколаївської області.

НАПРИКІНЦІ II тисячоліття нашої ери, ще за часів безмежного панування діалектично-історичного матеріалізму на одній шостій частині земної кулі, мені після закінчення Київського політеху випала доля служити офіцером у Туркменії, в окремому радіотехнічному батальйоні на посаді енергетика.

...Навколо — безмежна пустеля, якою безтурботно вешталися, вишукуючи колючки, колгоспні верблюди. У кожного тавро на боці. Час од часу бригада туркменського колгоспного люду на чолі зі своїм головою виряджалася на конно-віслюковій тязі у пустелю і там виловлювала, стригла і доїла своїх волелюбних парнокопитних.

Іноді ці гордовиті «кораблі пустелі» ризиковано наближалися до наших радіолокаторів, що нерідко закінчувалося неприємностями — як передовсім для нездоланної обороноздатності нашої країни так зрештою і для самих благородних тварин, яких наш доблесний армійський склад інколи пускав на додатковий м’ясо-ковбасний пайок.

Голова місцевого колгоспу Ходжа — це ім’я, і ми в цьому не раз упевнювались, було обрано його батьками недарма, бо у цих південних краях він своєю лукавою мудрістю багато в чому скидався на легендарного тезку Ходжу Насреддіна, — потайки здогадувався-таки, хто підступно зменшує поголів’я його артільного стада і тим самим, урешті-решт, перешкоджає звитяжному ростові колгоспного ВВП. Тож час від часу він наносив нам планові візити і гостро ставив питання.

Зазвичай це «питання» знімалося з порядку денного грандіозною випивкою, нескінченними та щирими тостами за міцну дружбу народів, а також вагомою компенсацією у вигляді кількох ящиків тушонки від щедрот інтендантського корпусу Міноборони СРСР і непохитною клятвою-обіцянкою від усього особового складу підрозділу більше ніколи і нізащо не зазіхати на життя-суєту двогорбих диверсантів-порушників.

Одного разу — при перманентно-черговому «єднанні армії з народом» — я мав за честь бути представленим Ходжі, і той у короткій паузі між третьою і четвертою чарками запропонував мені... одну можливість. Справа в тому, що у колгоспі дещо недостатнім було розуміння трифазної системи енергозабезпечення, а також до кінця ніким не було розкрито всіх таємниць імпедансу і косинуса «фі», іншими словами — не було звичайного електрика.

Через таку рахубу колгосп Ходжі надійно пас задніх у соціалістичному змаганні із сусіднім господарством, де електрик був у штаті. Тож голова висунув таку пропозицію: він везе мене до себе у кишлак, вишиковує на місцевому майдані всіх своїх дочок —красунь (а їх у нього було аж дев’ять!), ми проводимо, висловлюючись сучасною мовою, кастинг, я обираю ту, яка найбільше до вподоби, одружуюся і працюю там після демобілізації. І ми таки втремо носа сусідньому колгоспові.

У відповідь, що припала між четвертою і п’ятою чарками (пауза, до речі, між ними також випала не дуже тривка), я раптом почав розвивати якісь божевільні теорії про середньовічні рудименти, про відмінність між алгоритмами швидкого перевтілення струму на оми, вати і вольти, про відмінність шлюбу за розрахунком від шлюбу за коханням, про степових змій і про права жінок у пустелі...

Втім, мій несподіваний співбесідник-агітатор, хитрувато мружившись, не вгавав:

— Який же ти, звиняй, невиправний бовдур! — активно жестикулював він руками і при цьому намагався ще й по-батьківськи обійняти мене: — Ти навіть не уявляєш, яке чудове життя чекає на тебе! Ти ж будеш серед нас поважною людиною, і жодних обмежень для тебе не існуватиме — ні щодо кількості верблюдів, грошей, дітей, баранів, ні щодо інших благ цивілізації. А який у нас клімат! Ти тільки подивись — цілковитий рай! Цілісінький рік, уважай, у халаті ходитимеш! Ти ж подумай, голово у зеленій фуражці, яка це унікальна можливість влаштуватися так тепло і безтурботно у житті! Не впусти ж її, бо жалкуватимеш!

...І ось минули роки-десятиліття! Сиджу у холодній хаті, кутаюсь у свою стару офіцерську шинелю, що зберігаю як пам’ять про молодість, і думаю: дадуть субсидію на тепло чи не дадуть? Чи введуть додатковий податок на оту газову трубу чи не введуть? І що взагалі ще нового введуть?

А тут іще й Галя моя зі своїми вічними жіночими докорами: і се їй, бачте, не так, і те їй, бачте, не сяк...

Ех і де ж ви тепер, доньки Ходжі, зі своєю винятково-неповторною покірністю жінок сходу?

Упустив, видно! Таки упустив. А могло ж...

Добре, що хоч Галя не навчилась іще мої думки читати...