Криниця

• Етюд

Магія світанку

Ганна Петрук.

с. Велика Мочулка

Теплицького району

Вінницької області.

СВІТАНОК підкрався нечутно, ніби боявся наполохати тишу, яка оповила сонне село. Небо ледь посвітлішало, але все навкруги було ще сірим і невиразним. Темні дерева ніби боялися поворухнути бодай одним листочком, щоб не збурити навколишній спокій. У такій тиші навіть легенькі звуки здаються голоснішими, ніж зазвичай. Теплий туман поволі підіймається над землею, вологі крапельки зрошують обличчя. Чисте прохолодне повітря, настояне на травах, начеб можна відчути на дотик.

Якась пташка в саду затріпотіла крилами, інша пискнула спросоння. І знову тиша — все навкруги ще спить. Сплять у дворах пишні різноколірні мальви, жовтогарячі чорнобривці, горді жоржини, далеко навкруги розносяться неповторні пахощі матіоли...

Та ось тишу розтинає кукурікання першого півня. Відразу ж відгукується другий, третій... Ніч ще намагається втриматися, але вже не в змозі це зробити і поволі відступає. На небі вже щось відбувається. Прозорі світлі хмаринки зникають за небосхилом, звільняючи місце сонячному промінню... Світлішає... Ще мить — і край неба вже палає. Відразу ж побільшало звуків — прокинулися птахи й почувся їхній різноголосий хор, десь загавкав собака, заскрипіли ворота на подвір’ї раннього господаря...

Село прокидається. Світанкова тиша розвіюється, природа разом із людьми вітають новий день — яскравий і неповторний...