Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Чим душа багата

Серце повниться радістю

Ганна ВОЛОШЕНЮК.

м. Вінниця.

На фото із cімейного архіву: Любов Шаламай показує своїм ученицям вишитий нею портрет видатного українського диригента Павла Муравського.

Портрети двадцяти сімох видатних українців вишила Любов Павлівна Шаламай. У Вінниці в світлиці музею Михайла Коцюбинського можна «зустріти» представників різних епох і ремесел: княгиню Ольгу, Ярослава Мудрого, Володимира Великого, Михайла Грушевського, Івана Богуна, Лесю Українку, Богдана Ступку, В’ячеслава Чорновола. Хтось увіковічує їх світлі образи у бронзі чи мармурі, а Любов Шаламай — у надзвичайно глибокій і тонкій вишивці.

НЕЩОДАВНО чую знайомий бадьорий голос у слухавці:

— Приїздіть, уже готовий портрет Раїси Кириченко, — як дитина тішиться своїми роботами вишивальниця.

Тривалий час її творчі доробки експонувались у Вінницькому педуніверситеті, а згодом і в Українському домі в столиці. Спершу глянеш — і не повіриш, що це вишивка, а не фотоілюстрація, настільки достеменно відтворено образ, у якому безліччю відтінків, через міміку і жести, передано вдачу, настрій людини.

Кожен портрет вимагає не лише любові до своїх героїв і терпіння у виконанні роботи, а й сили волі. Бо тисячі мініатюрних хрестиків Любов Павлівна кладе на полотно лише однією, правою, рукою. Ліва після перенесеного в дитинстві поліомієліту стає дедалі більш неслухняною.

У селі з милозвучною назвою Івча Літинського району вона народилася сьомою дитиною в сім’ї. У народі давно підмічено, що «сьомаків» Господь наділяє особливим талантом. Та життя повсякчас випробовувало її. Лікуючи з дитинства хворі ноги, вишивала — так легше було витримувати нескінченні операції. І коли працювала бухгалтером у колгоспі, не полишала улюбленого заняття. З-під її рук виходили рушники, блузки, фіранки.

Якось на базарі Люба побачила портрет на папері улюбленої ще з дитинства Лесі Українки, вірші якої знала напам’ять, і вишила такий само. Поки працювала над образом, говорила до Лесі як до живої. Вони обидві мали серйозну хворобу і мужньо боролися з нею. Саме Лесині творчість та біографія навчили Любу стійко зносити всі випробування, як вона сама любить говорити: «Крізь сльози сміятись».

Вселяти у когось віру і надію — життєве кредо Любові Павлівни. На кожній виставці вона читає вірші своїх кумирів про Україну. Портрети Василя Стуса, Володимира Забаштанського, Василя Симоненка створені нею на полотні. Нині довершує образ письменника і режисера Олександра Довженка. А починає завжди з очей. «Бо то — світло душі», — каже.

Милосердя і любов з новою силою заполонили душу жінки, коли, незважаючи на власні недуги, почала навчати вишиванню дітей-інвалідів. Показувала, як потрібно тримати голку, поправляла перші невмілі стібки. А скільки було у дівчаток радості й щастя, коли побачили на виставці свої роботи! Щиро, до сліз, раділа і їхня наставниця. Ще мама її вчила: «Коли випікаєш щось, доню, маєш поділитися з кимсь, а коли на душі у тебе сумно — подаруй щось комусь. І серце наповниться радістю».