Наша пошта

• Рядки з листів

Без надії сподіваємось

ЧАСТО читаю в пресі, що дітям війни досі не виплачено доплату до пенсії, а що вже казати нам — учасникам війни? Я педагог, маю понад 50 років трудового стажу (це те, що записано в трудовій книжці). А скільки колгоспників працювало щоліта за трудодні? Мій чоловік теж учасник війни, інвалід ІІ групи, другий рік лежить із переломом стегна, має купу різних болячок, прооперований. Раніше ми мали певні пільги як учасники війни. Нині зняли все і деруть останнє. Ось так і доживаємо.

Лідія ВИННИК.

м. Київ.

Навіщо нам мазати медом губи, обіцяючи підвищення пенсій? Пригальмуйте ціни на ліки, харчі, послуги. Поверніть надію у завтра. Дивись, і розвіються чорні хмари над нашими головами. Так ви ж не чуєте крику про допомогу, планово нищите народ. Із такими реформами дуже скоро зживете нас зі світу білого. Чи, може, це і є ваш задум? А ми, довірливі, ще на щось сподіваємось...

Людмила НЕМЕНКО.

смт Березнегувате

Миколаївської області.

Україна — найбідніша держава Європи, де за межею перебуває 60% населення. Так дбає влада про свій народ. Тоді як Президент і Прем’єр-міністр — мільйонери. Кажуть, усе чесно зароблене. Від себе додам: легко бути успішним бізнесменом, коли ти при владі і коли всі закони підганяєш під себе.

Олексій КСЬОНЗ.

м. Миргород

Полтавської області.

Держава котиться у прірву, багаті стають іще багатшими, а народ убожіє, вимирає. Виходить, недогледіли ми з вами, не розібралися, сліпо повірили гарним гаслам, поміняли шило на мило. А тут іще Порошенко заявив, що не допустить нових виборів. То що, ми приречені доживати з цією владою? А якщо українцям уже несила більше терпіти знущання над собою? Нам не по дорозі з владою, яка дбає тільки про себе та своїх ближніх. Споконвічна людська мораль (справедливість, честь, совість) нині знецінилась. На якісь позитивні зміни годі й сподіватися. Боротись за своє краще майбутнє потрібно у конституційний спосіб. Прислухаймось і приєднуймось до морально чистої, здорової частини українського суспільства.

Степан ПАЛЬНА.

с. Старий Самбір

Львівської області.

Працездатні чоловіки розбіглися по світах у пошуках бодай якоїсь копійчини для виживання. Бо, судячи з реальності, жити ми вже не будемо ніколи. Жінки і діти животіють в Україні як нещасні сироти. А влада тим часом тішиться, що безвіз дали. Яке від цього покращання нам, простим смертним? От якби здешевшали хліб, ліки, комунпослуги, гривня була стабільна, відкривались нові підприємства — отоді б і ми пораділи, отоді б і ми поаплодували владцям за старання. А так, на жаль, не розділяємо їхньої радості від перемоги, на яку потрачено стільки часу.

П. Ю. БАШТАННИЙ.

с. Каленівка

Оратівського району

Вінницької області.

Як гарно днями розказував Гройсман на одному з телеканалів про нову пенсійну реформу, про те, що він мусить залишитися на своїй посаді, щоб завершити розпочаті реформи, логічно підводячи до того, що люди мають йому знову повірити. Це вже направду останній шанс, бо загальнонаціональна чаша терпіння настільки переповнена, що будь-якої хвилини може вибухнути. Хочеться побажати нинішнім: не уподібнюйтесь «папєрєднікам».

Раїса МАРТИНЮК.

Козелецький район

Чернігівської області.