Наша пошта

• Роздум

Ціна перемог

Костянтин МАТУЩАК.

м. Вінниця.

ДЕВ’ЯТОГО травня дивився по телебаченню репортаж святкової ходи на Арсенальній площі Києва. Йшов нескінченний потік людей із портретами рідних і близьких, що віддали своє життя на фронтах Другої світової війни. Дві літні жінки несли портрет Г.К.Жукова, обрамлений квітчастим вінком. До них підійшло двоє юнаків і, очевидно, сказали прибрати з колони портрет маршала. Між демонстрантами виникла суперечка.

Спостерігаючи це видовище, пригадав деякі дії прославленої особистості. На жаль, переважна більшість населення колишнього Союзу тільки поверхнево знала про методи здобуття перемог талановитого воєначальника Георгія Костянтиновича Жукова. Як правило, здобував він їх не тільки вмінням, а й жорстокістю та кількістю своїх підлеглих. Тобто задля досягнення цілей людської крові не шкодував. Особливо вороже ставився до українців, які залишилися на окупованій території. Наведу характерні факти. Після визволення Харківщини радянські воєначальники за наказом Жукова провели тотальну мобілізацію чоловіків і без елементарної військової підготовки та в цивільному одязі зарахували їх у штрафні підрозділи. Добре озброєний противник нищив лави мобілізованих селян і робітників. Українці своєю кров’ю мали спокутувати гріхи, бо вони, мовляв, замість того щоб воювати «За Родіну і Сталіна», відсиджувались удома, працюючи на окупантів. А 22 червня 1944 року майбутній кавалер ордена «Побєда» разом із Берією підписав таємний наказ про насильне вивезення «хохлов», які під час Другої світової війни тимчасово перебували під владою гітлерівців, до Сибіру.

Тож чи варто звинувачувати дії тих юнаків, що просили прибрати портрет Жукова?