Наша пошта

• Рядки з листів

Земля — оплот незалежності

УРЯД Гройсмана дотискує село, щоби там залишилось мінімум населення, а більшу частину земель обробляли великі агрохолдинги, яким байдуже і до сіл, і до українських селян загалом. Якщо запрацює ринок земель сільськогосподарського призначення, купити її зможуть тільки ті скоробагатьки, які придбали дорогу іноземну техніку і вже нині обробляють нею сотні гектарів, оформлені, як довго­строкова оренда (до 50 років), найпростішим способом — посіяли, зібрали, підготували ґрунт до весняної чи осінньої сівби, розрахувались (не дуже щедро) з орендодавцями, і їх у селі не видно. Бо живуть у великих мегаполісах або й за кордоном, маючи українські паспорти. І цих «хазяїв» зовсім не хвилюють такі дрібниці, як руйнація чорноземів, занепад соціальної сфери, безробіття. Мені болить питання продажу землі. Тому й звертаюся до керівників усіх рангів нашої держави: не робіть зла Україні! Прислухайтесь до наших голосів, порад і, поки не пізно, врятуйте українське село.

Зінаїда ГРУШКО-КОЛІНЬКО.

с. Старолозуватка

Синельниківського району

Дніпропетровської області.

Із дня прийняття закону про розподіл земель сільськогосподарського призначення та їх приватизації, розробленого науковцями Саблуком, Гладієм, Гайдуцьким під диктовку зарубіжних радників і підписаного президентом Кучмою, минуло багато часу. Над виконанням деколективізації працювали також сільські та ра­йонні керівники. У результаті маємо: селяни отримали по два гектари землі для ведення особистого господарства, але, на жаль, не всі. Чимало літніх людей, котрі вік пропрацювали в колгоспі, залишилися ні з чим. Їх просто не внесли до списків. Нині отримати земельний наділ для ведення фермерського чи одноосібного господарства практично неможливо через відсутність вільної землі. Тоді як уже багато років на рідній батьківській землі господарюють інші. Адже її ділили із молотком у руках і роздавали голови сільради та райдержадміністрації за власним зиском. І все це робилося без згоди сільської громадськості. Тож не дивно, що нині немає землі в запасі для кладовищ, для сільських забудовників, для пасовищ, для учасників бойових дій в АТО...

Олександр КАПИНОС.

с. Пироги

Глобинського району

Полтавської області.

Нещодавно почув по радіо рекламу, якою нам, пересічним українцям, почали втовкмачувати в мізки, що ринок земель сільгосппризначення — це благо, надто для селян. Мовляв, у країнах, де він відсутній, люди живуть бідно. Неправда! І більшість українців це розуміє. Купівля-продаж сільгоспземель породить іще одну розгалужену гілку корупції, призведе до судової тяганини. Тобто бідним людям від того життя не покращає. Хіба що реформаторам-олігархам, які завдяки земельній реформі ще більше збагатяться. Тож чи не ліпше зберегти орендні відносини, які треба, на мою думку, дещо вдосконалити. А саме: в договорі окремою графою слід прописати, що орендар не тільки справно розраховуватиметься з пайовиками, а й розвиватиме інфра­структуру села. Адже останнє поступово вимирає. То хто ж має подати йому руку помочі, як не господар, котрий орендує в селян по декілька сотень-тисяч гектарів землі?

Микола КОЛОМІЄЦЬ.

с. Красносілка

Олександрівського району

Кіровоградської області.

Нині у Верховній Раді точиться боротьба між прихильниками перетворення сільгоспугідь на товар і прихильниками мораторію на їх продаж. Але вона настільки заполітизована, що втрачається бачення економічної доцільності використання земель, розвитку агропромислового виробництва, безпеки держави і навіть здорового глузду. А тим часом лобісти ринку земель сільськогосподарського призначення що є сили прагнуть узаконення їх «дерибану». Вони часто говорять із позиції селян — власників земельних наділів. Насправді ж ніхто не знає, скільки таких власників залишилось у селі. Для того щоб детальніше вивчити стан використання розпайованих наділів, слід запропонувати відповідній науковій організації провести моніторинг на базі одного або кількох типових сільськогосподарських районів. І передовсім висвітлити наступні питання: яка загальна площа розпайованих земель; скільки їх було передано у приватну власність членам КСП і працівникам соціальної сфери; скільки таких наділів на сьогодні є відумерлими (власники померли, а спадщина не оформлена); скільки земельних наділів залишилось у власників, які проживають нині у селі; скільки із них працюють на своїх ділянках. Такий глибокий аналіз дасть відповідь на багато питань та сприятиме прийняттю правильного рішення щодо врегулювання земельного питання. Усе це пишу, бо душа болить, коли бачу, як «акули» бізнесу уже точать зуби на останній оплот державності України — її землю.

М. І. ПУГАЧ.

м. Суми.