Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Ой було-було!

Ми з сусідом

Микола КАЩУК.

м. Рівне.

Ми з сусідом живемо тепер мирно.

Головне у сусідських стосунках — не порушувати головної артерії, яка нас роз-діляє. Кордон у сусідських стосунках — головне.

...Ми з сусідом живемо мирно.

Тому що ще предки виробили дипломатичний меморандум і встановили точну демаркацію кордону.

Нам із сусідом зараз легко. А пам’ятаю, колись навесні, після оранки, на кордон виходили наші баби Христя і Харитина. Спочатку проходило детальне обстеження. І не доведи Господи, щоб десь плугом було вирвано клаптик зеленої артерії. Тоді починалися такі дипломатичні переговори, що сучасним міжнародникам не снились. Які крилаті фрази використовували! Жоден класик такого не напише. Але коли вичерпувався весь словесний запас, баби переходили до дій. Повертались одна до другої спинами, закочували довгі спідниці на спину і починали плескати себе по голих куполах, приказуючи: «Поцілуй мене отут».

...Ми з сусідом живемо тепер мирно.

Не без того буває, що при обробітку городу попадеться під знаряддя праці камінець. Візьмеш його в руки, розігнешся і дивишся кругом, куди б подіти. Можна було б винести на подвір’я і кинути на купу каміння, та час дорогий. І тоді приходить золота думка: подарувати його сусідові. І так він тоді летить із рук через зелений кордон, що цією траєкторією серце милується. Пізніше таку ж процедуру повторює сусід. І що ви думаєте, цей камінець унаслідок перекидання зробився такий гладенький, що його жоден ювелір так не обточить.

...Ми з сусідом живемо тепер мирно.

Буває, проскочить між нами слабенька дипломатія. Це все велика політика винна. Начитаєшся, надивишся про той суперечливий острів-клапоть Зміїний, через який в нас із сусідом зарубіжним уже не один рік хала-бала якась, хай йому грець, і перекинешся мимохіть уже із сусідом — своїм, рідним! — після третьої склянки легенькою хмільною фразою.

...А оце зовсім недавно збираю в себе малину. Так добре вона вродила, що світ не бачив. Душа радіє. А тут сусід голос подає, вставляючи в речення непристойні слова:

— Щоб ти поперхнулась, худобо рогата! — і, побачивши мене, відразу переходить на нормальну дипломатію: — Сусіде, заберіть, будь ласка, свою кізоньку з мого саду, бо всю нашу малину об’їла.

Добре, що я свою малину закінчив збирати. Тихенько поставив за яблуню повне відро з ягодами і кажу:

— А яка там цього року малина, мухам нічого їсти, — і так стало жаль кізоньку, що саме слово вирвалося з грудей: — Пригадайте, вельмишановний сусіде, чи я вам зробив хоч коли зауваження, що ваші кури несуться в моєму хліві?

Сусід без обдумування випалив:

— А ваші миші мені все зерно в коморі поточили.

— Е, добродію, якщо ваш кіт на наших мишах собі морду наїв, то я і пари з уст не випустив, — відбив я аргумент.

Сусід хотів відразу закрити мені рота, проте запнувся. Та, поміркувавши, відповів:

— А ваші, сусіде, бджоли на нашому городі нектар збирають.

— Не заперечую, та разом з тим запилюють вашу городину на високий урожай.

Так потихеньку доходимо до мирного дипломатичного порозуміння.

...Ми з сусідом живемо тепер мирно. Чого й іншим бажаємо! Бо гарний сусід, у народі кажуть, вартіший за поганого родича. Аксіома!