Наша пошта

• Рядки з листів

Дореформувалися

Не раз чув по радіо гасло, розрекламоване нинішньою владою: «Держава дбає про тебе». Ця фраза обурює. Бо якби насправді дбала про таких, як я, простих українців, то ми не виживали б на 1000-1400 грн пенсії та 3200 — зарплати, а отримували б за свої труди стільки, як європейці. У нас же тільки верхи привілейовані і мають зарплату до півмільйона. Якби владці дбали про народ, не набрали б стільки кредитів у МВФ, які нічим віддавати. Треба було ці гроші вкласти у розвиток вітчизняного виробництва, забезпечити людей робочими місцями, платити гідну зарплату, випускати конкурентоспроможну продукцію і виходити з нею на світовий ринок. Тобто розвивати власну економіку, робити державу сильною. У результаті через недолугу політику українці абсолютно соціально не захищені. Через тотальне безробіття змушені виїздити на сезонні роботи за кордон, щоб прогодувати свої сім’ї. Втім, влада не бачить у цьому нічого ганебного. Навпаки. А ще не втомлюється аплодувати собі за «безвіз»...

Олексій КСЬОНЗ.

м. Миргород Полтавської області.

Чесних і справжніх патріотів серед народних обранців майже немає. Тому що більшість пробилася у парламент не за покликом серця, а для того, щоб бути захищеним імунітетом недоторканності і «законно» вершити особисті справи. Тому й не дивно, що бояться зняти із себе «непробивний панцир». Не випадково в присязі нардепа, яка приймається без почуття обов’язку, лиш для годиться, відсутнє слово «честь». Кристально чисте, нині воно забруднене «народною» владою настільки, що треба роками змивати з нього різношерсту нечисть. Від цифри 450 народних депутатів слід відмінусувати, як мінімум, 100. Звісно, добровільно вони на це не підуть. Можна провести з цього питання референдум або надати Президентові право визначити їх кількість. Задля справедливості встановити її відповідно до кількості населення України.

Василь ВЕРБИЦЬКИЙ.

с. Вороньків Бориспільського району

Київської області.

Незадовільний стан наших асфальтованих доріг — це хвороба хронічна. Щороку в нас роблять ямковий ремонт. По Україні задіяно тисячі дорожників, сотні грейдерів, котків, самоскидів і сотні тонн гравію, асфальту, а ще лопати, цистерни з гарячою смолою чи бітумом. Як результат: мільярди витрачених грошей на вітер. Якщо ми й надалі будемо ранньою весною засипати гарячий асфальт в ями-канави, рівняти їх лопатою і притоптувати кирзовими чобітьми, то ця хвороба ніколи не минеться. Адже і вантажний транспорт (фури по 40 і більше тонн) теж нікуди не дінуться. Особливо страждають дороги районного та обласного підпорядкування. Ось у нас навесні цього року проведено ямковий ремонт. Так це ж суцільні чорні латки! Надто на автошляху Умань — Христинівка — Монастирище. Треба обов’язково міняти державний підхід до цієї справи!

Віталій ЛЕМІШКО.

с. Велика Севастянівка

Христинівського району

Черкаської області.

Скільки сіл зникло з карти України, проте жоден президент ніколи не порушував цієї проблеми. Кожен із них, щоправда, брався реформувати село. І дореформувалися вже до того, що позбавили селян роботи, лікарень, шкіл, поштового і радіозв’язку. А тепер і землю хочуть відібрати. Це ж справжнісінький геноцид! Із сумом споглядаю на своє рідне село, в якому колись вирувало життя. Нині від колишніх тваринницьких ферм залишились одні руїни, зарослі бузиною та бур’янами. Страшно навіть подумати, що так усе занепало. Колишні колгоспники свої паї віддали агрофірмі з сусіднього району. А втім, жоден із наших односельців у ній не працює, її керівництво не дбає про село і селян, нікому за увесь цей час навіть город не виорали. Ось так ми доживаємо свого віку. А ще болить серце за наших хлопців, які нині перебувають на передовій, у зоні АТО. Дай Боже повернутися їм живими та здоровими.

Олексій БАЛЕГА.

с. Каришків Барського району

Вінницької області.