Земля понад усе

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: керівник агрофірми імені Т. Г. Шевченка Олег Супрун та жнива на його полях.

Агрофірма імені Т. Г. Шевченка передала в зону АТО для спецпідрозділу «Альфа» двомісний вертоліт «Робінсон-22». Це свідчить не лише про патріотизм керівника сільгосппідприємства Олега Супруна, а й про те, що на 3300 гектарах землі можна добре господарювати.

_{Як дбаєш, так і маєш}

ГАДАЛОСЯ, що у жнива Супрун повезе мене туди, де збирають врожай. Пшениця щедро вродила: останні три роки в агрофірмі ця культура дає по 80 (!) центнерів із гектара. Рентабельність вища навіть, ніж у соняшнику. Однак ми приїхали на поле, яке в ідеальному стані відпочиває під парами. Щойно його задискували, аби цієї осені посіяти озимі. Раніше цей лан «підгодовували» органічними добривами з власної ферми, «на десерт» давали мінеральні... Отож земля, виснажена соняшником, набралася сил, і наступного року, якщо небесна канцелярія не підведе, пшениця, яку тут посіють, має добре вродити.

Олег Миколайович, до речі, доктор економічних наук, пояснює, що вони змушені сіяти високорентабельні культури, зокрема соняшник. Бо інакше прибутку не вистачить на розвиток господарства. Від тваринництва малий зиск, утім, тваринницька ферма, як ніяка інша галузь господарства, дає цілорічно обігові кошти, забезпечує селян робочими місцями. Також завдяки їй господарство має органіку, яка коштує дорожче за молоко. Отож позбуватися ферми не хочуть. Але потрібно десь брати гроші на зарплату дояркам і механізаторам, купувати пальне й мастила, міндобрива, засоби захисту рослин, котрі щороку дорожчають. А ще — сплачувати податки. Зважте, лише за перше півріччя нинішнього року агрофірма сплатила ПДВ близько 3,5 млн грн... Одним словом, доводиться в розумних межах сіяти й соняшник, а поля після нього залишати під чорним паром, щоб відродився чорнозем.

— Я маю дбати про землю, яка нас годує, — каже Супрун.

_{Задля громади}

КОЛИ їдеш у Кирилівку, то до зупинки із намальованим профілем Тараса Шевченка, що біля села, дорога — яма на ямі. А від зупинки до першої хати і далі всіма вулицями їдеш наче по гладенькій дошці. Місцевий, у якого я питав дорогу, похвалився мені: «Це Супрун поклав асфальт». Торік завіз 30 тонн суміші, нині — понад 270 тонн. Легковики тут у більшості працюючих. Окрім того що агрофірма ремонтує дороги, вона утримує й обслуговує водогін, яким в оселі подається артезіанська вода, ремонтує будинок культури, де поклали штучне покриття у залі для юних і дорослих футболістів та волейболістів. Місцеві команди беруть участь у чемпіонатах двох районів. До речі, Олег Миколайович теж грає у футбол, у свої 55 витримує весь матч.

Агрофірма імені Шевченка — чи не найбільший платник податків у Вовчанському районі. Звісно, її керівникові не байдуже, на що йдуть зароблені селянським горбом кошти, особливо ті, що переказуються до місцевого бюджету. Олег Миколайович стояв біля витоків першої в області Старосалтівської об’єднаної територіальної громади, до якої належить і Кирилівка. Не без гордості розповідає, що завдяки їхньому внеску у скарбницю громади зарплата учителів у місцевій школі — одна з найбільших у Харківській області.

Однак, зауважує, закон про об’єднані територіальні громади недосконалий. На його думку, вибори депутатського корпусу першої каденції громади повинні проводитися не так, як нині. Скажімо, у Старосалтівській об’єднаній громаді 26 депутатів. Половина — від Старого Салтова, де мешкає найбільше людей, решта — по кілька представників од Кирилівки, Хотімлі, Гонтарівки... То ж чи не з’явиться спокуса у депутатів, які становлять більшість, вирішувати питання на користь свого населеного пункту? Щоб такого не було, вважає Супрун, потрібно хоча б попервах проводити вибори так, щоб кожна територія мала однакове представництво у раді.

А ще Олег Миколайович упевнений: громада має розпоряджатися землею не лише в межах населених пунктів, а й за ними. Адже люди на місцях добре знають, хто який господар, як він сплачує податки, отож землі запасу завжди передадуть в оренду у хороші руки. Не буде нічийних лісів, лісосмуг. Прем’єр-міністр Гройсман обіцяв, що з 1 січня ц.р. землею за межами населених пунктів розпоряджатимуться громади, та слово його, як видно, тепле.

_{Що найбільше болить}

А НАЙБІЛЬШЕ Супруну болить земля. На цю проблему керівник агрофірми має свою точку зору — і як людина, що живе і працює в селі, і як доктор наук, професор двох сільгоспуніверситетів, заступник голови комісії облради з питань аграрної політики, земельних відносин і природокористування.

Супрун вважає, що без обов’язкової норми закону про те, що землю мають право купувати лише громадяни України, навіть розмов про реформу у цій сфері не варто починати. Але й тут підводні камені: от, скажімо, олігарх Коломойський теж начебто громадянин України. Але має паспорти кількох країни, мешкає у Швейцарії. Яким боком він має стосунок до землі, до праці на ній? Що ж робити?

На думку Олега Супруна, стати власником землі заслуговує тільки той, хто має відповідну аграрну освіту або пропрацював у фермерському господарстві 3-5 років, зареєстрований і реально проживає і працює на території, де хоче придбати земельну ділянку. Так зробили наші сусіди поляки.

Окрім того, каже Супрун, основним покупцем на ринку повинна стати держава. У США саме вона скуповує і віддає в оренду землю, маючи з неї ренту, тобто дохід від власності.

Але це лише думки. Зараз найголовніше завдання — почати всім жити за законом. Отоді можна буде нормально господарювати. Поки що таке щастя аграріям тільки сниться. Ось приклад: в агрофірми імені Шевченка 2013 року працівники прокуратури забрали просто з поля трактор «Джон Дір». Точніше, привезли рішення слідчого судді, що на техніку заявила претензії якась третя особа. Керівник господарства повіз в апеляційний суд потрібні документи, податкову накладну, які засвідчували, що трактор куплений законно. Судова інстанція винесла рішення, яке набрало чинності, повернути трактор. Але вже три роки у правоохоронців ніхто й не чухається. У 2016 році Дзержинський райсуд Харкова виніс рішення, яке також набуло сили, що «Джон Дір» має повернути якийсь майор Прокопенко. Однак знову ніхто рішення не виконує.

Супрун вісім разів їздив до Генпрокуратури України із цим питанням, але безрезультатно. Ситуація змусила ще раз звернутися до суду, аби держказначейство відшкодувало йому матеріальні збитки, завдані працівниками прокуратури. Суд прийняв рішення, яке набуло чинності, відшкодувати власникові трактора 1 млн 600 тис. грн, та за той час, поки тривали суди, ціна сталевого коня збільшилася майже у чотири рази! Тепер от керівник агрофірми звернувся у Страсбург до Європейського суду із захисту прав людини. Там розглядається його справа про стягнення коштів з держави Україна у зв’язку із невиконанням законного рішення суду. Ось така ситуація... Із трактором не можна добитися справедливості, а що буде, коли запровадять ринок землі? Схем, як її відхапати, привласнити, передати в чужинецькі руки — безліч. А закон не працює. Хоча ні, працює, але виключно на чиїсь замовлення...