П’ятниця, 11 серпня 2017 року № 62 (19507)
http://silskivisti.kiev.ua/19507/print.php?n=36399

  • Отакої!

Колія в нікуди

Василь Садовий.

Закарпатська область.

НА ПОЧАТКУ літа жителі Виноградівського району звернули увагу, що із залізничного насипу, який вів до Затисянського хімзаводу, зникла рейкова колія. У місцевому відділенні поліції поінформували, що за фактом крадіжки конструкцій залізниці порушено кримінальне провадження, проте винних поки що не знайдено. Правоохоронці схильні вважати, що злочин вчинили пересічні мисливці за металом. У це віриться на превелику силу — п’ять кілометрів сталевих рейок спробуй демонтувати непомітно, а потім збути — це аж ніяк не голка в сіні. Щоб їх розкомплектувати і вивезти, потрібні група підготовлених людей, відповідна техніка... Також у поліції вважають, що причиною крадіжки може бути, так би мовити, невизначеність власника: не зрозуміло, на чиєму балансі перебуває колія — Королівського депо чи Затисянського хімзаводу. Можливо, питання власності вирішилось просто: хто скоріше зорієнтувався, того й метал.

Голова селища Королево, що водночас є важливим залізничним вузлом Закарпаття, Павло Фабрицій оприлюднив свою версію повільного темпу розслідування — він упевнений, що і «хазяїна» колії виявити неважко, і, як-то кажуть, звідки ноги у цього злочину ростуть. Але сучасна поліція цього не зробить, бо реформування правоохоронної системи зробило її недієвою. Наприклад, групи швидкого реагування, замість того щоб оперативно виїжджати на виклики, опановують навички колишньої ДАІ — ловлять машини на дорозі. Крім того, ліквідовано залізничну міліцію, яку готували фахово — кожний працівник «на автоматі» знав усі особливості залізничного господарства. Сучасна, як задумувалось, універсальна поліція просто не готова до такої роботи.

Що ж до самої колії, то вона була збудована у 1970-х роках і обслуговувала Затисянський хімзавод. За часів СРСР підприємство виробляло олійні фарби. Після розвалу Союзу почали скорочуватися замовлення з Росії, Казахстану, країн Балтії. Поки підприємство було власністю колективу, люди намагалися втримати його на плаву — почали випускати наповнювачі для «туалетів» домашніх тварин. Продукція мала шалений попит, оскільки бентонітові руди в цих краях відзначаються винятковими властивостями як найефективніші адсорбенти. Аж поки заводом не зацікавився «інвестор», а конкретно фірма, яка перебуває під контролем кременчуцького мільярдера Костянтина Жеваго. Підприємство давало хороші прибутки, поки був дешевий газ. А коли паливо 2005 року подорожчало, завод, вочевидь, став невигідний, і, кажуть місцеві, його, за сумною українською традицією, довели до банкрутства, позвільняли працівників, а обладнання і все, що має ціну, потихеньку спродали. Й ось остаточні риси в цій історії — зникнення колії, якою колись вивозили продукцію, а незабаром — і решток колись потужного підприємства...