Наша пошта

• Прошу слова

А чого мовчати?

Микола ОСІДЛЕНКО.

м. Кодима

Одеської області.

СЬОГОДНІ за кубометр води я плачу понад 13 грн. Щодо газу, то наше містечко не бачило його ні за соціалізму, ні за нинішнього капіталізму. Майже до двох грн дотягнув кВт електроенергії! Про м’ясо, за яке сьогодні на базарі правлять 130-140 грн, і говорити годі. А власне, чого мовчати?

Його нинішня ціна безпосередньо пов’язана із наслідками «господарювання» у період «реформ» у галузі тваринництва. Через некомпетентність вищого керівництва держави в 90-х роках минулого століття країна, яка мала на той час сотні тисяч голів ВРХ, свиней, птиці, протягом шести-семи років втратила усе, що надбавала десятиліттями. Розраховували на приватний сектор, але далі пустих балачок справа не пішла: не створили належних умов для цього… Без роботи, без засобів існування залишились мільйони селян.

На жаль, уже не десятки — тисячі наших співвітчизників працюють на інші держави. Те, що український народ у переважній більшості катастрофічно зубожів, — факт очевидний. Прірва, яку утворила держава стосовно заробітної плати, пенсій, між окремими членами суспільства становить сотні тисяч гривень. Судіть самі: є різниця між заробітком 3,5 та 240 тисяч гривень? З приводу останньої суми хотілося б запитати: що то за посада така, що її держава має так дорого купувати?

День Незалежності для мене — таке ж свято, як і інші. А хотілося б, щоб було найважливішим, найвеличнішим зі свят. Адже це день народження моєї країни!

Певне, цього потрібно ще чекати. Довго. Допоки Україна виплатить ті величезні борги, які брали уряди «папєрєдніків» та їхні наступники.

А поки що, коли чую: «Слава Україні!», про себе додаю: «Народу слава!».

Ото за терпіння, глибокий патріотизм і віру в майбутнє, яке нам щедро обіцяли усі уряди, я й славлю свій народ.