Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Невигадана історія

Чужих дітей не буває

Володимир БОЙЧУК.

с. Черганівка

Косівського району

Івано-Франківської
 області.

ПІСЛЯ закінчення інституту приїхав я учителювати в гірське карпатське село. Якось ще в перші дні роботи веду урок у сьомому класі.

— Васильку, ти знову не виконав домашнього завдання. Доведеться розмовляти з твоїм батьком...

— У мене немає тата, — звів хлопець на мене свої оченята.

Я знітився — треба ж було спершу дізнатися все про своїх учнів! А я рубонув, не подумавши. Знаю, що в наших родинах батько має найбільший авторитет. У ці хвилини мого збентеження із задньої парти почулося образливе для Васі слово «копил». У класі стало гамірно. Заспокоївши учнів, побесідував із ними про поведінку, про те, що негарним словом можна боляче й надовго образити, про дружбу між однокласниками...

Як нова людина, я, звісно, викликав цікавість, привертав до себе увагу, тож розмова на уроці розійшлася селом. Жаліли Васю, який жив зі старенькою бабусею, бо його мати нещодавно померла. Із чоловіком вона розійшлася майже одразу після народження Василька. Той жив у місті, у нього давно була інша сім’я.

Несподівано для всіх ця історія мала продовження. Одного дня до школи після уроків завітав приємної зовнішності добре вдягнений чоловік. Назвавшись батьком Василька, поцікавився його оцінками, поведінкою. Розпитував щиро, зацікавлено. А наприкінці сказав: «Заїжджав до мене односелець. Розповідав, що мого сина називають «копилом». Я не хочу цього, тому забираю сина до себе. Моя дружина сказала, що не можемо залишити напризволяще ні його, ні бабусю, тож нехай і вона доживає з нами».

У селі пораділи за Василька. А багато хто дивувався, бо не кожна жінка візьметься виховувати чужу дитину та доглядати чужу матір.