Соняшник № 725

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО. Малювали Олексій КОХАН та Анатолій ВАСИЛЕНКО.

• Це цікаво

Колись було: в аптеках торти і парфуми

Аптека давно є звичним закладом у наших містах і селах. Багато люду приходить сюди щодня по ліки та різні помічні у догляді за здоров’ям засоби. Відпускають їх покупцям провізори. Вони мають спеціальну медичну освіту, тож можуть і пораду дати, і про особливості дії того чи іншого препарату на організм розповісти, а за потреби і ліки за індивідуальним рецептом приготувати. І так, до речі, велося з давніх часів, коли аптекарі за родом діяльності були не лише фармацевтами, а ще й хірургами, терапевтами, костоправами і навіть парфумерами та… доволі вправними кондитерами.

СЛОВО «аптека» — грецьке і означає «сховище», «комора». Спершу так називали приміщення в помешканні лікаря для зберігання всіх його лікарських засобів та інструментів для приготування ліків. Перша згадка про аптеку зустрічається в записах давньогрецького лікаря Гіппократа, який жив у ІV столітті до нашої ери. І тільки з часом майже в усіх мовах світу аптекою стали називати спеціальний заклад охорони здоров’я, в якому виготовляють і продають ліки.

Уявіть: до 1100 року в Європі не було аптек, подібних до нинішніх. До того часу виготовленням ліків займалися переважно монастирі. Ченці чаклували над лікарськими засобами і здебільшого безкоштовно роздавали їх усім, хто мав у них потребу. Це були трави та настоянки з них, а також розтерті на порошок мінерали, яким вірування приписували цілющу силу. Водночас з’явилися перші рецепти, які починалися словами «Cum Deo!» (З Богом!).

І тільки на початку ХІІ століття в Іспанії та Франції з’явилися перші міські аптеки, в яких зазвичай працювали майстер та учні. Перший готував порошки, мазі й пігулки від недуг на власний розсуд, збираючи та обробляючи різні рослини, мінерали й інші речовини. Майже всі без винятку аптекарі тримали в таємниці хімічний склад ліків. Наприклад, замість «окис заліза» писали «зміїна кров», замість «плоди черемхи» — «кістки ібіса», замість «насіння кропу» — «волосся павіана» тощо. З такою ж метою створювали «ліки від усіх хвороб», «еліксир вічного життя і молодості» тощо.

До речі, тоді в аптеках робили не лише ліки, а й мило, ефірні олії і парфуми. При цьому приладдя, яким послуговувались аптекарі для виготовлення своєї продукції, було найпримітивнішим і зовсім не стерильним: олов’яні глечики, котли для плавлення воску, ступки, сковороди, шпателі, черпаки…

Взагалі аптеки в тодішній Європі більше нагадували торговельні лавки, ніж медичні установи. Тим паче що аптекарі в них на замовлення ще й виготовляли торти, солодощі та лікери. Уявіть: прийшов відвідувач по ліки (наприклад, горло у нього болить, нежить), а йому назустріч виходить розпашілий провізор — у фартуху, руки в борошні. Бо ж щойно місив тісто.

Тільки в ХІІІ столітті при монастирях з’явилися спеціальні школи, де почали готувати аптекарів, як мовиться, на наукових засадах. Там же всі знання з виготовлення та застосування ліків намагалися систематизувати і занести у рукописи — спеціальні манускрипти, які називали фармакопеями. Відтоді й почала активно розвиватися наука про ліки — фармація (від латинського «pharma» — ліки).

У середині ХІІІ століття, після відкриття перших університетів у Болоньї, Парижі, Оксфорді, Празі, відбувся справжній прорив у фармацевтичній галузі: були досліджені та записані перші закони про сумісність хімічних речовин, придатних для створення ліків, запроваджені процедури зважування, точного дозування і пропорційного змішування компонентів складних препаратів. У ХV столітті вперше з’явився термін «провізор» (від латинського «provisor» — «той, що передчуває, передбачає»). Отож лікар ставив діагноз, а провізор повинен був передбачити розвиток хвороби і підібрати належні ліки.

Зрештою у 1503-1505 роках у лікарській практиці почали використовуватись рецепти — на той час уже було налагоджено виробництво паперу. Відтоді пішло правило скріплювати рецепти лікарськими печатками. Проте тільки у ХVІІІ столітті аптеки стали суто медичними закладами, які суворо контролювалися владою. Саме тоді було заборонено виконувати професійні обов’язки аптекаря особам без відповідного університетського диплома. Так ведеться і дотепер.