• Сільські обрії

Iнвестори із сусідніх вулиць

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Євгена Божка можна вважати зачинателем незвичного, але вартого поширення кооперативного руху. Торік він повернувся із зони АТО, де дістав важке поранення, яке на кілька місяців прикувало його до шпитального ліжка. Травма спини дається взнаки й досі.

У РІДНІЙ Піщанці, що у Новомосковському районі, його зустріли зі співчуттям, але не більше. Життя сьогодні таке, що у кожного є свої труднощі, з якими бореться самотужки. Попри те, що мав диплом гірничого університету, тридцятирічний Євген зі своїми проблемами залишився сам на сам. Перспектива не вимальовувалася: з робочими місцями зараз сутужно, а для травмованого на війні й поготів.

Можливо, на його місці хтось занурився б у депресію, топив би свою журбу в горілці, але Євген не з таких. Поміркувавши, він наперекір усім негараздам вирішив зайнятися підприємництвом. Щоправда, сільська специфіка особливо широкого вибору майбутньої справи не давала. Свого часу Євген кілька років працював на тваринницькій фермі, тож досвід у цьому мав. Але порати, приміром, рогату худобу чи свиней нині йому не під силу. Перебираючи інші варіанти, Євген пригадав, що свого часу, ще за колгоспу, в сусідньому селі утримували гусячу ферму, яка славилася не тільки м’ясом, а й пухом та пір’ям. А гусячу печінку голова колгоспу Микола Вірченко збував навіть у Європу.

— Ось так я і надумав розводити гусей, — згадує Божок. — Напитав пристойних гусенят аж у Молдові. Проблема була не в тому, що далеко, а в тому, що коштував молодняк недешево. Де ж узяти гроші? Я навіть застави для банку не мав, щоб одержати кредит… Рішення прийшло спонтанно: а що, як попросити допомоги в односельців? Мовляв, інвестуйте свої кревні в мою затію...

І люди відгукнулися. Позичали аж під 30 відсотків річних — бізнес є бізнес. Щоправда, із більшістю Євген домовився, що повертатиме не готівкою, а гусячим м’ясом. Серед тих, хто підтримав Божка і морально, і фінансами, — місцевий громадський активіст В’ячеслав Горобець.

— У нас виникла нова модель кооперативу, долучитися до якого може мало не вся територіальна громада, — розповідає В’ячеслав Володимирович. — Є вигода для кожного, хто посильними внесками сприяє фермеру-ентузіасту. Ніхто не залишається без прибутку — робить заготівки на зиму за цінами, значно нижчими базарних, дієтичного гусячого м’яса. Птахи відгодовуються на екологічно чистих домашніх кормах.

В’ячеслав Горобець вважає, що приклад Божка можна наслідувати у різних сферах аграрного сектору. Це справді прийнятна модель сільського бізнесу — співколективне фінансування цілим селом, а то і всією сільською громадою виробництва тієї чи іншої продукції.

— Гуси — це безвідходне виробництво, — стверджує молодий підприємець. — Усім до вподоби не тільки м’ясо, а й перини, подушки, теплий одяг на пуху. Кістки та інші відходи перемелюються на борошно — згодиться на корм рибі, яку одночасно можна вирощувати у ставку. Прогодувати табуни гусей у нашій місцевості не так уже й важко: лук та водоймищ вистачає.

Звісно, необхідної рентабельності, за оцінкою Євгена Божка, вдасться домогтися лише при створенні ферми з повним циклом переробки продукції. За колективно-кооперативної форми фінансування «гусячого» бізнесу зробити це цілком реально. Умови вигідні і для фермера, і для інвесторів на всі сто відсотків.