Вівторок, 10 жовтня 2017 року № 79 (19524)
http://silskivisti.kiev.ua/19524/print.php?n=36970

  • Ювілей

«Пісня — нагорода від Бога»

Василь ПІДДУБНЯК.

Фото Юрія Ластовини.

ПОГОДЬТЕСЯ, що неможливо уявити сучасну національну піснетворчість (а істинний митець щоразу пісню саме творить!) без благоліпного і неповторного своєю самобутністю голосу Ніни Матвієнко.

«Розчиняюся в пісні… Яке щастя, що співаю! Це найбільша нагорода від Бога!» — тихо мовить співачка, яку славетний співак Дмитро Гнатюк за її неповторний, із нотками народного суму голос назвав «українським соловейком», як назвав колись незабутню Оксану Петрусенко Панас Саксаганський. Випадково? У спадкоємності поколінь випадковості не буває…

Ніна народилася 10 жовтня 1947 р. в с. Неділище Ємільчинського району на Житомирщині п’ятою дитиною у багатодітній сім’ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків. Родина перебивалася з хліба на воду. З причин безпросвітної бідності у 1958 р. Ніну віддали в науку до школи-інтернату в селищі Потіївка Радомишльського району. У школі щупленька здібна дівчинка займалася легкою атлетикою та акробатикою, а ще — співала пісні з репертуару популярної в народі виконавиці Людмили Зикіної.

І хтозна, ким би стала Ніна — спортсменкою чи кранівницею (після школи деякий час працювала на житомирському заводі «Хіммаш»), якби улюблена викладачка Людмила Іванівна не порадила спробувати себе у вокальній студії заслуженого народного хору України імені Григорія Верьовки…

Поїхала. Сподобалася. Одначе…

Повернулася на рідне Полісся — у Житомир. На «Хіммаші» влаштувалася помічником кранівника, потім копіювальницею.

Сумління — в роботу, душу — у пісню.

І коли в Житомирській філармонії заходилися створювати естрадний жіночий вокальний ансамбль, подалася туди на проби. Її голос зачарував екзаменаторів, проте вибір припав тоді на Раїсу Кириченко…

Утім незаслужена невдача не зломила Ніну і вона у 1966 р. вдруге поїхала до Києва — в студію хору імені Григорія Верьовки. На цей раз талант полісянки високо оцінили. Особлива ж вдячність Ніни Митрофанівни за професійне творче становлення — викладачеві з вокалу Юлії Кроткевич і, звичайно, художньому керівникові хору Анатолію Авдієвському («Не чоловік — Церква!» — напише згодом про нього Матвієнко).

Після закінчення вокальної студії у 1968 р. Ніна стає солісткою знаного у всьому світі хору.

Із хором імені Григорія Верьовки пов’язаний творчий злет «українського соловейка». Перемоги на Всеукраїнському конкурсі «Молоді голоси» (1978 р.), Всесоюзному телевізійному конкурсі «З піснею по життю» (1979 р.), Всесвітньому конкурсі фольклорних пісень (Братислава, 1979 р.), ХІІ Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (Москва, 1985 р.).

З 1968 р. Ніна Матвієнко разом із Марічкою Миколайчук та Валентиною Ковальською виступає у складі вокального тріо акапельного співу «Золоті ключі», а у 1991 р. вона стає солісткою камерного оркестру «Київська камерата».

Мистецтвознавці зауважують, що саме тоді «розпочинається новий період у творчій долі Ніни Матвієнко — напрочуд виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу. Також плідно співпрацює з ансамблями «Мрія», «Березень», «Кобза», хорами «Дударик» та «Хрещатик», капелою ім. А. Ревуцького».

1978 р. за великий внесок у розвиток українського мистецтва та активну культурно-творчу діяльність Ніні Матвієнко присвоєне звання заслуженої артистки, а у 1985-му — народної артистки України.

Ніна Матвієнко — лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1988 р.), премії імені В. Вернадського (2000 р.). Рішенням ради Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — XXI століття» за визначний інтелектуальний внесок у розвиток України знаменитій співачці присвоєне найвище звання нашої держави — Герой України (2006 р.).

З 1989 р. Ніна Матвієнко входить до Спілки кінематографістів України, 1991 р. стає Жінкою України, а з 2000 р. — Президентом українського відділення Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів та народного мистецтва (СІОРР). 1996 р. її нагородили найвищою відзнакою Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касяна — орденом Миколи Чудотворця за величезний внесок у примноження добра на Землі…

Всіх нагород не злічити. Власне, не заради них Ніна Митрофанівна ішла крізь терни до зірок.

Тисячі концертів, зустрічей, творчих вечорів, записів на радіо і телебаченні, гастролі по Україні, країнах Європи, Північної і Південної Америки. Її майстерності аплодували в США і Мексиці, Канаді й Польщі, Чехії і Угорщині, Фінляндії і Франції...

Одначе найдорожчі з пісень ті, які співала матуся Антоніна Ільківна, котрі проста поліська жінка співала в три, навіть у чотири голоси. На думку Ніни, якби не важка селянська доля, могла б дорога їй людина стати великою співачкою. Стати великою судилося доньці!

Окрема сторінка творчості Ніни Матвієнко — кінематограф. З-поміж багатьох інших, співачка виконала ролі в художніх і документальних фільмах «Солом’яні дзвони», «Пропала грамота», «Золоте весілля», «Кларнети ніжності», «Далі польоту стріли», «Цвіт папороті»…

Крім пісень і кіно, мисткиня закохана в літературу. 1975 р. заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, писала вірші й оповідання, а також історію народного хору імені Григорія Верьовки, книжку спогадів «Уже так не буде, як є»…

…Герб поліського села Неділище — щит, перетятий срібною хвилястою нитяною балкою. На першому лазуровому полі срібний соловей, що співає на золотій лавровій гілці зі стрічками. Він уособлює українську народну пісню та її видатну виконавицю — Ніну Митрофанівну Матвієнко.

Такої честі не удостоювався, здається, жоден співак у світі!

Із днем народження Вас, Ніно Митрофанівно, берегине української пісні, яку Ви так талановито окрилили, аби літала вона навколо світу білого не день, не рік і не століття!