Наша пошта

• Про тих, хто поруч

А в душі — самоцвіти

Анатолій АНАСТАСЬЄВ.

Великоолександрівський район

Херсонської області.

ЧИ доводилося вам пити дистильовану воду? Не думаю, що, позбавлена мінеральних домішок і солей, вона всім смакувала б. Так і людина буває нецікава і нудна, якщо у неї за спиною ангельські крильцята. Героїня, про яку піде мова, аж ніяк не взірець пристойності. З її уст частенько зриваються вислови, які не беруся передати на папері. То наслідки впливу середовища, в якому перебуває. А загалом вона ніби зіткана з іншої матерії. Вона вже давно доросла жінка, виховує доньку-третьокласницю, але сама до певної міри залишається дитиною.

— У нас почали вилуплюватися індичата, — захопливо розповідає Марина. — Які вони гарнюні та кумедні! А ще до нашого подвір’я приблукало совенятко. Я його годую, і воно стало зовсім ручне. Виросте — мишей ловитиме...

І так щодня у неї безліч новин.

Працює санітаркою в будинку для людей похилого віку. Робота для молодої жінки, скажемо, відверто не престижна, доводиться мати справу з багатьма неприємними речами, але Марина вважає, що саме тут її місце. Коли вона заступає на зміну, ввесь будинок ураз оживає. «Маринко, Маринко!» — гукають з усіх палат. І вона, маючи добре серце та чуйну душу, якимсь дивом устигає на всі виклики. При зрості майже 1,7 метра завважки 46 кілограмів. Тож здається, не ходить, а пурхає. І так цілих 12 годин. Намориться невимовно, але виду не подає. Вдома у них із мамою Оленою велике господарство, город, які потребують працьовитих рук. Зате все у них своє. А бачили б, який часник уродив — головки завбільшки з добре яблуко.

Нещодавно я був приємно вражений, дізнавшись про ще одну грань її таланту. У кабінеті «швидкої допомоги» при місцевій дільничній лікарні мій погляд привернув скульптурний букет квітів, виготовлених із пластиліну. Кожна пелюсточка, кожне стебельце вирізьблені з філігранною майстерністю. Це робота Маринки.

Вільної хвилинки завжди підходить до мене, і ми розмовляємо на різні теми. Раджу здобувати освіту. Вона не проти, але ж як бути з великим господарством, мамою і малолітньою донькою?

Я зателефонував своєму давньому другові, професору Миколаївського філіалу Національного університету культури Олександрові Кузьмичу Іванову, повідав про справжній самоцвіт, що загубивсь у клопотах непростого життя. Олександр Кузьмич порадив Марині наступного року вступати на заочне безоплатне навчання, розповів, які для цього потрібно готувати документи. Тепер, Маринко, справа за тобою. Все залежить від твоєї рішучості.