Соняшник № 728

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО. Малював Олексій КОХАН.

• Це цікаво

Про ніж, ложку і виделку

Здавалось би, кого сьогодні можна здивувати ложкою, виделкою або кухонним ножем? Ці столові прибори є звичними за обіднім столом. Утім, колись були часи, коли їх узагалі не існувало.

ХТОСЬ із юних читачів не повірить і запитає: «Чим же тоді люди їли?». Ясна річ, руками! І так тривало віками.

Археологічні розкопки свідчать, що спочатку з’явився ніж. Це сталося ще в найдавніший — доісторичний — період часу, кам’яну добу. Первісні люди призвичаїлися орудувати грубим загостреним уламком каменя. Ним вони полювали та шматували їжу.

Зрештою пращури відкрили для себе мідь і бронзу. Тоді ж виникли і найпримітивніші технології обробки металів, завдяки яким ніж «набув» клиноподібного леза і держака. Але з віками їх форма змінювалася. Зокрема, XVI століття у середовищі французьких аристократів уже були столові ножі з дуже гостро заточеним на кінчику лезом. Серед знаті вважалося цілком пристойним ще й колупатися ним у зубах.

Проте часто у царських палацах застілля закінчувалися сварками і різаниною. Щоб покласти край цим звичкам французької знаті, у другій половині XVII століття король Людовик XIV видав спеціальний указ, яким заборонив вельможам не лише їсти з ножа із загостреним вістрям, а й привселюдно колупатись ним у зубах. Натомість король повелів користуватися ножами із заокругленими на кінчику лезами. Такими столовими приборами ми послуговуємося й досі…

Тим часом ложка прийшла до нас набагато пізніше за ніж, коли люди стали смакувати рідкі страви — юшки та супи.

Відомо, що вже у III тисячолітті до нашої ери ложки витесували з кістки, каменю або дерева. У Стародавньому Римі патриції їли ложками із золота або срібла, а в палацах Стародавнього Єгипту побутували ще й ложки зі слонової кістки або каменю. Втім, прості люди якщо й черпали юшку, то лише дерев’яною ложкою.

До речі, перша згадка про ложки на теренах України датується часами хрещення Київської Русі. У стольному граді Київ ремісники часто виплавляли бронзові й олов’яні ложки. Їх робили навіть із мечів, захоплених у ворога. Вважалося, що такий спосіб розправи над трофейною зброєю назавжди відвадить іноземців від наших країв.

Нарешті наприкінці XVIII століття метал почали виплавляти промисловим способом. Бронзові і олов’яні ложки вже не були розкішшю і стали предметами повсякденного вжитку у кожній хаті.

А що ж виделки? Ще якихось 400 років тому вони були такою рідкістю, що більшість людей про такий столовий прибор навіть не відали. Навіть у Римській імперії аристократи під час м’ясної трапези вдягали… шкіряні рукавички з кігтями. Так руки залишалися чисті, до того ж розділяти величезні шматки смаженини було зручніше.

Спочатку виделка з’явилася на Заході, тоді як у Східній Азії здебільш користувалися паличками для їжі. Перші виделки були здоровенні, двозубчасті і зроблені із заліза, кістки або деревини. Їх використовували лише для приготування їжі — виймання з печі та притримування смаженини, коли її нарізали. Власне, ці прибори більше походили на маленькі хатні вила, ніж на звичні сьогодні. Віками з допомогою цих «вил» подавалося до столу м’ясо, а їли його вже руками.

Нарешті у XVI столітті в Європі при французькому королівському дворі зародилася мода на особливо манірний застільний етикет. Аристократи стали наколювати шматки м’яса модною новинкою — принесеними із собою малесенькими золотими або срібними двозубцевими виделками з іменними вензелями. Аж раптом грянув грім — духовенство в двох зубцях почало вбачати чортові роги! І тут же виделку було... проклято, як знаряддя сатани. Однак аристократи вже встигли оцінити новий столовий прибор, тому не хотіли відмовлятися від нього. Це сприяло швидшій появі виделок із трьома або чотирма зубцями. Нарешті наприкінці XVII століття вони стали вигнуті. Так виделка набула звичних сьогодні форм.