Грудень

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.
Малюнки Валентини ПРОТОПОП.

• Дивосвіт навколо нас

Первозим’я

Василь Рябчук.

Львівська область.

СОНЦЕ в грудні лише зрідка око тішить. Небо імлисте низько опустилося на землю. Опівдні здається, що вже настали сутінки. Тому й старовинна назва місяця — хмурень.

Вона пов’язана із замерзанням розгрузлих восени доріг, які цієї пори перетворюються на суцільне груддя. Нинішній місяць — льодостав, замерзають ріки; промінець — у холодному небі де-не-де i прогляне сонечко; темна ніч року; шапка i заспів зими, переддень новоріччя. Ранок, ніби знехотя, народжується в морозній димці.

У народі грудень іще величають вітродзвоном та вiтpoзимом, студнем i стужайлом — за холодні вітри з морозом, лютнем — за те, що лютує матінка-зима, i мостовиком — кує із замерзлої води льодяні переходи. Перший морозець деінде затягнув калюжі хрустким льодком. А морозко скаче ялинниками, березняками, крутоярами i пониззям. Снігові поземки, ніби змійки, скручуються, переплітаються між собою.

Це місяць найдовших ночей у році й найпізніших світанків. Іноді вони змінюються ясними морозними днями. Куці дні наповнені туманом. Наприкінці грудня астрономи відзначають день зимового сонцестояння: найкоротший день i найдовша ніч. Старожили стверджують: у цей день ведмідь у барлозі на другий бік повертається.

Замовкли птахи, що лишилися зимувати. Тільки тихо й меланхолійно посвистують червоногруді снігурі. Їх пісні — ніби чарівні сопілочки. То чується ритмічний стукіт: тук-тук-тук... Це дятел, стукаючи дзьобом по кopi, вишукує комашок. А то прилине голос чечітки: че-че... У день сонцевороту можна почути пісеньку вільшанки. Іноді в народі її ще називають зорянкою. Птах щебече майже без пауз, перериваючи ледве чутне щебетання неголосним посвистом — приємним i м’яким. У грудневу сіромань їй добре: вона спокійна, вільна та сита. От i cпіває. На верхів’ях ялин у теплих гніздечках у шишкарів з’являються пташенята. Смолисте i жирне насіння шишок — надійна їжа для них.

Тетеруки пасуться на берізках, скльовуючи щільні сережки. Не гребують ягодами ялівцю, бруньками вереску, верби, ясена... Взимку брови у цього красеня майже не виділяються. Проте навесні вони стануть яскраво-червоні, ніби наллються кров’ю. Тоді спробуй утримати червонобровника на гілках. Весна не дозволить!

Сплять заколисані вітром дерева, схиливши своє оголене віття. Вони вбралися у неяскраві, бляклi шати. Голо зараз у чорноліссі, незатишно. Білокорі берези стоять, схожі на старовинне золото. Постукає по них дятел — i попливе лісом чистий та мелодійний дзвін.

Гордо пашать яскраво-червоні кетяги калини. На зеленому оксамиті хвої ялівцю розкидані синювато-чорні ягоди. Величними банними віниками пломеніють дуби i в’язи. Листя з них іще не облетіло. На узліссі непокірно стирчать стрункі зелені стебла хвоща. Вони не потускніли ні від дощу, нi від першого морозцю.

Лише іноді теплий вітер розкачає дерева — i зашумить ліс, загомонять березняки ночами, ніби шибайголова випроваджує ранню весну зі своїх шатрів. Biтep також струшує з гілочок заціпенілих павучків.

Не кожній бобровій сім’ї вдалося запастись гілляччям на всю зиму. Одним було нікуди сховати корм, іншим постійно заважали лicopyби, третім... Тоді бобри прогризають лази нагору i зимовими ночами валять для їжі дерева, найчастіше осику та вербу. Тільки з’явиться сонечко — виглядає зі свого гніздечка білка, стрибає, цокає від радості.

Риби скупчилися на зимівлю у ями та ковбані. Найглибше, оціпенівши, зібрались на зимівлю жаби.

Жовто-зелений захід догоряє фісташковими вогнями. Схід перед сутінками стає рожевий, як зоря. Небо фіолетовіє. День, не встигнувши наповнитися світлом, тихо зникає в лісі.

...Йдеш полем або лісом i здається, що в цілому світі ти один. Чавкає під ногами багнюка. Вогко й незатишно. Тільки при згадці про теплу домівку, запашний трав’яний чай, прожитий день теплішає на душі. Первозим’я...