Архів
Вівторок,
5 грудня 2017 року

№ 95 (19540)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Україна пам’ятає, світ визнає

АВСТРАЛІЯ. Сенат схвалив заяву щодо Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Докладніше...
Протест

НІМЕЧЧИНА. У Ганновері поліція застосувала водомети проти маніфестантів-мігрантів.

Докладніше...
Восьмий і аж ніяк не останній

ШВЕЙЦАРІЯ. У Женеві триває черговий раунд переговорів щодо врегулювання ситуації в Сирії.

Докладніше...
Стало менше мігрантів

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. На тлі Brexit рівень чистої міграції до країни впав до рекордних показників.

Докладніше...
Приборкання норовливого сусіда

США і ПІВДЕННА КОРЕЯ почали військові навчання «Vigilant Ace».

Докладніше...
А тим часом…

ПІВНІЧНА КОРЕЯ попередила США про загрозу початку ядерної війни.

Докладніше...
Липові спортивні рекорди

РОСІЯ. WADA знайшло підтвердження існуванню держпрограми допінгу в РФ.

Докладніше...
Безпрецедентна ухвала

ЯПОНІЯ. Оголошено, що імператор Акіхіто зречеться престолу.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Постаті

Предтеча,

або Той, кого світ ловив, та не спіймав

Володимир БУРБАН.

3 грудня виповнилося 295 років од дня народження Григорія Савича Сковороди — творчість якого важко переоцінити в історії української духовності і ментальності, філософа європейського рівня, народного просвітителя, поета, перекладача, педагога і музиканта.

КОЖЕН народ повинен мати свого генія, сказав мудрець. Український народ явив в образі Сковороди свою одвічну мудрість, високу духовність, непереборне прагнення до знань і свободи. «Перший розум наш», — так вичерпно охарактеризував Григорія Савича поет і теж мудрець Микола Вінграновський. «Ум всеосяжний і бунтівливий», — суголосно стверджував письменник Павло Загребельний.

Сковорода став легендою ще за життя. Усі, хто знав мудреця, захоплено говорили про його особливі вигляд і спосіб життя. Високий, худорлявий, з хорошими манерами, він тримався гідно у будь-якому товаристві. Мандрував світом у простій свиті й чоботях, а то й босоніж, з незмінним костуром і торбиною за плечима, в якій було кілька його улюблених книг та власні рукописи. До речі, приключка сталася з пам’ятником Сковороді в Києві. Скульптор Іван Кавалерідзе зобразив «вічного мандрівника» босоніж. Партійним ідеологам це не сподобалось, і Григорія Савича… взули.

Він не був аскетом, але риби й м’яса не їв, спав не більше чотирьох годин за добу. Кохавсь у музиці, виконував складні пасажі на скрипці й флейті. Гарно малював, захоплювався неповторними українськими краєвидами. Не був відлюдьком, зачаровував товариство барвистим і полум’яним словом. Надзвичайно багато читав. Вільно володів латиною, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою та російською мовами. Перекладав твори Горація, Овідія, Вергілія, Плутарха, Цицерона, новолатинських поетів.

Сковорода, що доторкнувся найвищих сфер духовності, походив із сім’ї простого малоземельного козака з села Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, де народився 3 грудня 1722 року. Шістнадцятирічним вступив до Києво-Могилянської академії. На деякий час перервав навчання, оскільки був викликаний до імператорської придворної хорової капели у Петербурзі — мав, казали, золотий голос. Повернувшись в Україну, продовжив навчання, але як добрий знавець іноземних мов був включений до дипломатичної місії в Угорщині. Є дані, що Сковорода у її складі побував у Польщі, Пруссії, Італії, Відні та Братиславі. Це дало йому унікальну можливість глибше ознайомитись із європейською культурою, літературою та мистецтвом.

Після повернення викладав поетику в Переяславському колегіумі, був домашнім учителем в родині поміщика Степана Томари із села Ковраї на Переяславщині. Тут Григорій продовжив свої вправи з художньої творчості, написавши значну частину віршів до збірки «Сад божественних пісень». Потім став викладачем поетики, етики та грецької мови у Харківському колегіумі, де й завершив свою педагогічну діяльність, аби до кінця життя залишатися мандрівним філософом.

Називаємо його Предтечею українського письменства. Малий Тарас Шевченко захоплювався творчістю Сковороди, про що згодом писав:

…Куплю

Паперу аркуш.

І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.

Шевченко називав його «Діогеном наших днів», водночас скрушно зауважуючи, що він міг би стати великим народним поетом, «якби його не збила з плину латинь, а потім московщина».

Творча спадщина Сковороди досить велика за обсягом. Його вірші, байки, філософські опуси, листи — живлющий колодязь для всіх, хто поціновує слово і мудрість. Варто погортати, коли є така можливість, двотомник його творів, аби переконатися, що не Сковорода, як дехто вважає, застарів, а застаріли, притупилися наші первозданні почуття. Філософ був великим знавцем Біблії, навіть виокремлював її як мікросвіт. «Зневажати Біблію означає мудрувати, ніби ми щось краще вигадали, ніби в наш вік народилася істинна премудрість, невідома давнім вікам і нашим предкам».

Він жив гарно і помер достойно. У над-вечір’я 9 листопада 1794 року Григорій Савович пішов у відведену для нього кімнату, надів чисту білизну, поклав під голову свитку і свої рукописи, ліг і заснув. Навіки. На своїй могилі заповів написати: «Міръ ловилъ меня, но не поймал». Світ, як не старався приборкати, зловити невпокореного любомудра і шанувальника свободи, так і не спіймав його.

…Важко уявити собі Сковороду в наші розгойдані, ворохобні часи. Хіба що він повторив би свої знамениті рядки:

Смертельні рани душу мені гнули,

Пекельні біди зашморг затягнули,

Тьма страхом дихала,

О лютий люде!

О время люте!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Напозичалися
Читати
Шукаючи кращого
Читати
Референдум ближчає?
Читати
М’яса бійцям не треба
Читати
Смерть вітчизняного автопрому
Читати
Нема як жити
Читати
Грошей не дадуть
Читати
Замість «гройсманівки» — «порошенківка»
Читати
Чи повернуть украдене?
Читати






Реклама:
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове