Криниця

Сторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.

Поезія

Перший сніг

Притишив кров.

Притишив крок.

І вищі стали гори.

Йде перший сніг,

немов пророк,

в якого серце хворе.

Як важко дихати йому!

як свіжо доокола!

Ступає у порожню тьму

нога різьблена, гола.

Йде сніг — немов під гору йде —

ледь дише, хоч безплотний,

і палець на уста кладе,

Як знак мерця холодний.

О ні, то холод родовий.

А в ньому серцю легше.

Йде перший сніг на поклик мій.

Такий, можливо, вперше.

Василь Герасим’юк.

м. Київ.

Життя — як сад. І сад цей — Гетсиманський.

Він повен і спокуси, і щедрот.

І десь у ньому, наче гріх поганський,

Тебе чекає твій Іскаріот.

Він вийде тихо. Тричі поцілує.

І усміхнеться, й очі відведе.

І ти ще й не прокажеш «Алілуя»,

Як хрест тобі на спину упаде.

І ти ще й здивуватися не встигнеш —

«За віщо, брате?! Ми ж разом тоді…» —

Як запечуть і закривавлять стигми,

І вистигнуть, мов крига на воді.

А ти ідеш. Сліди твої солоні.

Самотній сад. Самотня в ньому путь.

Лиш яблука, мов кров твоя, червоні

Тобі до ніг, як зорі, упадуть.

Надія ГУМЕНЮК.

Волинь.

Ода українській мові

Чарівна мово! Пісенне диво!

Тобою буйні шумлять гаї,

Журчать тобою весняні зливи;

Немовби ноти, слова твої!

Тобою, мово, живуть поети,

Складають квіти тобі до ніг;

Виходять, мово, з твоїх наметів

Свідомі люди на сто доріг.

І йдуть життєвим тернистим шляхом,

Твоїм надбанням скарбним живуть,

Що лине вільним під обрій птахом,

— І бачить серце жадану суть.

Коли для мови співають оду,

Коли дитина «матусю» зве,

Коли займеться і стане подих,

Коли настане життя нове!

І наша мова в житті сім буде,

Як та гетьманша, нести клейнод,

Коли нарешті згадають люди,

Що ми є влада! Ми є народ!

Тоді й для мови настане літо,

І знов шуміти почнуть гаї…

І осінь більше не знищить квіти,

Бо квіти, мово, — слова твої!

Олеся ВАСИЛЕЦЬ.

м. Ірпінь.