Наша пошта

• Слід на Землі

Незабутній зореносець

Тетяна ОЛІЙНИК.

ВОЧЕВИДЬ, Олександр Васильович Фисун був посланий у нашу велику українську родину для того, щоб ревно оберігати звичаї і традиції рідного народу. Ще наприкінці 1960-х він зорганізував своїх побратимів у колядницьку ватагу й назвав «Зореносцями». З високо піднятою зорею, рогом, убрані у яскраві, вишиті народною майстринею Ялиною Ратушняк строї, ці мужі віщували про перемогу Світла над темрявою, коли заходили до людських осель.

Така діяльність за радянських часів воістину була подвигом, адже за неї легко пришивали ярлик «націоналізму» й могли запроторити до в’язниці. Тож «зореносцям» доводилося діяти обережно, щоб не потрапити на очі спецслужбам. Одного разу таки не вбереглись і Олександр Фисун втратив роботу. Свого часу колектив підтримав титан нашого національного духу Іван Гончар і виділив їм для репетицій свою художню майстерню.

— Олександр Фисун був неперевершеним ватагом, учителем, — каже Михайло Орлюк, один із зореносних побратимів. — Він не просто колядував — творив це велике дійство. У цей час здавалося, що грає Всесвіт!

Два роки тому «Зореносці» завітали до «Союзу українок», щоби привітати народну артистку України Галину Яблонську, яка днями відсвяткувала свій 89-й день народження. Коли дійство закінчилося, Галина Гілярівна не могла приховати свого захоплення. Вона міцно-міцно схопила за срібні вуса сонцесяйного ватажка, а потім розцілувала його. Такої Коляди актриса ніде й ніколи не бачила!

Так рік за роком творив Олександр Фисун це величне світлоносне дійство. «Зореносці» колядували у видатних людей України, їздили в Карпати на батьківщину Івана Франка, колядували в найбідніших оселях, там, де людей спіткало лихо, щоб підтримати їх у горі.

Олександр Васильович брав активну участь і в інших народних святах. Усі ж свої знання зібрав у книзі «Праоснови трисуття українського духу», яка нині готується до друку. Він показав необхідність самого обряду, його витоки, дав йому наукове і духовне обґрунтування.

До речі, у своїх виступах, статтях і звичайних розмовах багато уваги приділяв значенню свята. Наш народ часто хвалять за працелюбність, а Олександр Фисун часто сумував з того приводу, що українці розучилися святкувати — велично, піднесено, натхненно. Справді ж, свято, святощі, святий — слова одного кореня. Саме під час народних свят наш народ здіймався духом, торкався найвищих, невмирущих матерій і понять.

Торік довелося бачити, як він, зажурений (бо хворів), усміхнувся, коли друзі заспівали колядку «Через гороньки і долиноньки ми, колядники з Україноньки», і так натхненно підхопив її…

Низький уклін Вам за щедру Коляду, наш сонцесяйний Колядарю! Високого лету Вам у Світі предків!