Архів
П’ятниця,
12 січня 2018 року

№ 3 (19550)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Новий прем’єр — нова команда

У ПОЛЬЩІ змінили керівників дев’яти міністерств.

Докладніше...
Приборкання проросійського президента

МОЛДОВА. Спікер парламенту підписав закон проти пропаганди.

Докладніше...
Економіка-банкрут

ВЕНЕСУЕЛА. Рівень інфляції у країні за підсумками року перевищив 2600%.

Докладніше...
Націоналісти підняли забрало

РУМУНІЯ. Три політичні партії вимагають автономії для Трансильванії.

Докладніше...
Гостинність під контролем

США. Республіканці у конгресі представили проект нового закону про імміграцію.

Докладніше...
Етнічне завоювання Європи

УГОРЩИНА. Прем’єр-міністр назвав новоприбулих до Європи біженців «мусульманськими загарбниками».

Докладніше...
Спека б’є рекорди

АВСТРАЛІЯ. У Сіднеї зафіксовано найвищу температуру за останні 79 років — 48 градусів за Цельсієм.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Постаті

Буковинський Кобзар

Володимир БУРБАН.

130 років тому, 11 січня 1888 року, відійшов у вічність Юрій Федькович — родоначальник буковинського письменства, громадський і культурний діяч, класик української літератури.

ХТО хоч раз побував на Буковині, а особливо у гірському покутті, яке Леся Українка з любов’ю називала «Федьковичівщиною», назавжди зачарується цим праслов’янським краєм, його красою, милими, доброзичливими і співучими людьми. Тут, у мальовничому гуцульському селі Сторонець-Путилів (тепер с. Путила Вижницького району Чернівецької області) 8 серпня 1834 р. народився майбутній «буковинський соловей». Батько, шляхтич із походження, управитель панських маєтків Адальберт Гординський де Федькович, дав синові, за латинським звичаєм, подвійне ім’я — Осип Домінік. Мати, Анна, була дочкою православного священика. Майже у 30-річному віці, усвідомивши своє православне походження і українське коріння, Осип-Домінік бере собі ім’я Юрій.

Життя Юрія Адальбертовича Федьковича багате на події. Це значним чином допомогло йому стати письменником. Підлітком він подавсь у Молдавію — «хліба собі глядіти», поневірявся по наймах, ознайомився із життям сотень знедолених заробітчан. А коли повернувся додому, то, з волі батька, пішов до цісарського війська. Брав участь у поході до Італії, бачив смерть своїх земляків. Тут він написав свій перший вірш — «Нічліг»: «Хто тогді нам, бідним, скаже, де котрий з нас нині ляже?». Після 11-річної виснажливої служби через поганий стан здоров’я (хвороба очей) вийшов у відставку і оселився в рідному селі, тамуючи у серці біль від «безталанного закохання» — неможливості одружитися з коханою дівчиною (офіцер не мав права на шлюб без певного матеріального статку).

Змінивши мундир на сардак, Федькович обіймає посаду війта, згодом стає інспектором народних шкіл Вижницького повіту. З 1876 р. живе у Чернівцях, редагує першу в краї українську газету «Буковина».

Офіційно закінчивши лише два класи німецької нижчої школи у Чернівцях, Федькович, проте, був високоосвіченою людиною. Як таке можливо? Річ у тому, що він постійно займався самоосвітою. Блискуче знав німецьку мову, писав нею вірші, навіть видав поетичну збірку. Перекладав з англійської, комедію Шекспіра «Приборкання норовливої»: перелицював її на «Як козам роги виправляють»...

Що і про що писав Юрій Федькович? Його перу належать повісті, оповідання, співанки, балади, фольклорні записи, гроно драматичних творів, найвагомішим серед яких є трагедія «Довбуш». Всенародну популярність має і сьогодні його пісня «Як засяду, браття, коло чари», написана «на голос» застільного гімну німецьких буршів (студентів).

Однак найчільніше місце в творчості Федьковича посідає поезія, до якої він був покликаний Шевченковою музою. Наслідував стиль, музичний лад, поетичну манеру обожнюваного ним «батька Тараса», але згодом виробив і власний творчий почерк. Тож в Івана Франка були вагомі підстави назвати Федьковича «буковинським Кобзарем». А Леся Українка в російськомовній статті писала про Федьковича, що «лучшего стилиста среди буковинцев и галичан не было и нет».

Юрій Федькович з особливою ретельністю штудіював і високо оцінював творчість наддніпрянських письменників. У листуванні з друзями зазначав: «Нема в нас сонця, як Тарас, нема місяця, як Квітка, нема зіроньки, як наша Марковичка» (Марко Вовчок. — В. Б.), а про Куліша зауважив, що той «дуже учений, але не знає ще серця свого народу». Перебуваючи безпосередньо в гущі простого люду, Федькович перейнявся його думками і почуваннями, сповнив свої твори неповторним ароматом буковинського діалекту.

Лірика поета задушевна, часом сповнена суму й розчарувань, але загалом у ній переважає потужний громадянський струмінь, котрий із Буковини сягає усієї України. Обпікали поетову душу московські «кайдани, Сибір і вся неволя». Запитував: «Чи ж навіки сидітимуть кати на престолах?». А ось рядки, написані майже 130 років тому, однак читаються як про день сьогоднішній:

Я не дивуюся, що ми

Нічого в світі не умієм

(Звичайно, бідні гречкосії);

Але дивуюся, що ми

Нічого вчитися не хочем,

Хоть нам наука коле в очі,

Хоть нам при кождому

лучаю

І верби ю проповідають…

Важко переоцінити внесок Федьковича у розвій рідного краю. Він навіть висувався кандидатом до Буковинського сейму, але «добрі люди» не допустили цього. Письменник невтомно опікувався освітою, уклав «Буквар» для народних шкіл (так і не виданий), виступав за право українських дітей навчатися рідною мовою. Ратував за українізацію тоді німецькомовного Чернівецького університету, який сьогодні носить ім’я видатного земляка.

Юрій Федькович у кожний свій твір вкладав часточку серця, биття якого передається кожному, хто причащається живлющою водою з криниці духовного батька Буковини.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Поступово очищають
Читати
Машина не розкіш
Читати
Їхати не бояться
Читати
Робочі руки та голови на експорт
Читати
Медкартки — в комп’ютері
Читати
I таким перераховують
Читати
Катаємо Європу
Читати
Ув’язнені на чужині
Читати
«Варяг» під свята
Читати
Кінематограф ожив
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове