Наша пошта

• Роздум

Коли ж зведемося на ноги?

Казимир БРАМСЬКИЙ.

м. Київ.

СПОСТЕРІГАЮЧИ за життям українців, доходиш сумного висновку: купка бізнесменів та олігархів, дорвавшись до влади, з року в рік збільшує свої статки, а простий народ бідує. Маємо повний занепад народного господарства і як результат — відсутність робочих місць, мізерні зарплати і пенсії, постійне зростання цін на харчі та послуги.

А тим часом преса подає інформацію про статки найбагатших українців, зарплати посадовців, що перевищують 100 тис. грн. На їхньому тлі мінімальна пенсія та зарплата пересічного українця — краплинка в морі. Влада не турбується про державу, її народ, а тільки про свої статки.

До цього державного неподобства можна додати ще й створення спритними ділками різних товариств із обмеженою відповідальністю (а фактично без усякої відповідальності) для реалізації маловживаних товарів за завищеними цінами з обіцянкою виплати покупцям тисячних призів. І що цікаво: ці товариства і служби не вказують своєї адреси, а називають лише номер поштового відділення, яке їх обслуговує, і телефон оператора, який теж не називає їхньої адреси, не дає телефону їхнього керівника, а тільки прий­має замовлення на товари, що надсилаються на адресу замовника поштою. Про обіцяні призи й мови нема. Коли я звернувся до Кабінету міністрів України із запитанням, навіщо функціонують такі товариства і кому вони підпорядковані, то отримав відповідь, що це питання підлягає вивченню. Можна лише здогадуватись, що згадані товариства підгодовують тих же службовців.

Цей приклад іще раз підтверджує, що влада в Україні не відповідає конституційним вимогам і її треба негайно міняти. А ми під час виборів президента і депутатів до Верховної Ради маємо бути особливо уважні й відповідальні та не голосувати за олігархів. Бо Україна стане на ноги тільки за порядної, сумлінної влади.