Наша пошта

• Рядки з листів

Сотні тисяч кинутих і обманутих

МОЇЙ матері Людмилі Іванівні Рябошапці Рокитнянський районний суд ще 2011-го присудив виплатити 12 тис. грн першочергово. Але досі вона так і не одержала свою доплату до пенсії. Їй уже за 90 років, потребує постійного догляду, необхідні кошти на лікування, обслуговування. Мої неодноразові звернення до Президента та Кабміну щодо розв’язання цього питання переправлялися в Казначейство, Мінфін. Але за сім років справа з місця так і не зрушила. Від чиновників бачили хіба що відписки і байдужість. Мовляв, чекайте своєї черги. А та черга складається із сотні тисяч таких же кинутих і обманутих пенсіонерів, як моя мама.

М.М.РЯБОШАПКА.

с. Насташка

Рокитнянського району

Київської області.

Зачепила за живе стаття «Чому зникають батьківські хати» («СВ» за 30.01.2018 р.). Леонід Логвиненко пише в ній про село Українка, а коли читала, то неначе розповідь про наше містечко. Спочатку тут зникли хлібзавод (хліб був найсмачніший у районі), дитсадки, залізнична їдальня, завод металоконструкцій...

А перед самісіньким Новим роком злодюги обікрали мою 89-літню маму. Викопали вночі три металеві стовпи по 2,5 метра, а паркан із шиферу потрощили. Це ж якими нелюдами треба бути, щоб на таке зважитись. Мама лежача, я інвалід по зору. Зранку виходжу, щоб грубку затопити, а паркана нема. Зателефонувала в поліцію. Приїхало аж п’ятеро молодиків. Розпитали, позаписували, сфотографували, сіли в машину і поїхали. І на тому все стихло. Злодюги залишились непокарані.

Світлана ТЕРЕЩЕНКО.

м. Ворожба

Білопільського району

Сумської області.

Під час Другої світової війни окупанти спалили нашу хату. Ми, троє дітей, змушені були разом із мамою переховуватись у погребі. Батько не повернувся з фронту. Відбудувати оселю нам допомогла сільська громада. Нині воєнне страхіття знову повернулося на нашу землю. І найприкріше, не помітно, щоб чільники країни докладали максимум зусиль, аби зупинити цю війну, яку впродовж чотирьох років навіть не визнавали такою...

Василь ХОМЕНКО.

смт Кінне

Лозівського району

Харківської області.

Я ще пам’ятаю ті часи, коли лікування було безкоштовне. А з нинішніми реформами легше померти, ніж лікуватись. Прихопила мене хвороба й змушена була звернутися до дільничного лікаря. Так він мені стільки понавиписував, що двох моїх пенсій не вистачило оплатити. Змушена була залізти в борги. А тоді ще кажуть, що українці запускають свої болячки, масово самолікуються. Як же можна за все заплатити, якщо я, приміром, одержую на місяць усього 1480 гривень пенсії?

Тетяна НАУМЕЦЬ.

с. Нова Синявка

Старосинявського району

Хмельницької області.