Архів
Вівторок,
13 березня 2018 року

№ 20 (19567)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Криниця
  • За рубежем
Небезпечний прецедент

РУМУНІЯ. У місті Тигру-Муреш етнічні угорці влаштували масовий мітинг — вимагали самостійності.

Докладніше...
Схоже на руку Москви

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. У Солсбері отруєно колишнього російського розвідника-перебіжчика.

Докладніше...
Маршрут для мігрантів?

СЕРБІЯ та ІРАН відновили авіасполучення після 27-річної перерви.

Докладніше...
Новий напад

АФГАНІСТАН. Терористи вчергове атакували провінцію Фарах.

Докладніше...
Приборкання норовливого

ПІВНІЧНА КОРЕЯ. Євросоюз упровадив нові обмежувальні заходи проти країни.

Докладніше...
Таке ось перемир’я

СИРІЯ. Урядові війська захопили частину Східної Гути.

Докладніше...
Ще один довічний керманич

КИТАЙ. Голова КНР отримав право на необмежений строк перебування при владі.

Докладніше...
Руйнівна стихія

ЯПОНІЯ вшанувала пам’ять 18,5 тисячі жертв землетрусу, цунамі та аварії на «Фукусімі-1».

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Слід на Землі

Розпалене любов’ю серце

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Життя і творчість Миколаї Божук стали яскравим епізодом у літературному житті Закарпаття. Свого часу про неї захоплено відгукувалися Максим Рильський і Дмитро Павличко.

ВОНА бентежила сучасників своєю красою, яскравою харизмою, захоплювала поетичним і акторським талантом, українським патріотизмом. Була ідеалом для молодої закарпатської еліти. Їй присвячували натхненні рядки закарпатці Юрій Станинець, Олександр Сливка, Василь Гренджа-Донський, один із патріархів української поезії Василь Пачовський. Ця неординарна жінка залишила після себе пам’ять, її не вдалося «забути» і за радянської системи. Ім’ям Миколаї Божук названо вулиці, її вірші покладено на музику, матеріали про неї зберігаються в місцевих музеях, її творчий доробок вивчають не тільки в Україні, а й у Словаччині, Чехії...

Василина Божук народилася 3 січня 1907 року в селі Ясіня Рахівського району. Ім’я Миколая як літературний псевдонім узяла ще в юнацькому віці. Серед ровесників Василини, з якими вчилася, були в майбутньому відомі закарпатці — Іван Рознійчук (письменник Марко Бараболя), політичний діяч Олекса Борканюк. Під час навчання Василини Божук в ужгородській учительській семінарії відбулася її доленосна зустріч із Юрієм Станинцем — спортсменом, новелістом, майбутнім священиком. «Дорогенький мій», «Моє Серденько» — зверталася вона до нього у своїх пронизливо-відвертих листах, котрі самі по собі стали літературним явищем. В українській епістолярній літературі навряд чи знайдуться настільки відверті й образні сторінки, як ті, що написані Миколаєю. «Та, викликана Вами, любов вже перейшла границю, Ви зайняли цілком моє серце, — писала Миколая-Василина, усвідомлюючи, що їм ніколи не бути разом. — Коли б мала крила, то за цей поступ, який Ви прозрадили, полетіла б у воздусі до Вас, упала б Вам до ніг, ціловала б їх, а потім обняла б Вас і пригорнула б до своїх грудей, до свого розпаленого любов’ю серця».

У 1930 році вийшла її перша і єдина прижиттєва збірка «Поезії», яка дістала схвальні відгуки і читачів, і критиків. Багато віршів зі збірки було перекладено словацькою й чеською мовами, надруковано у тамтешніх виданнях.

Миколая вела активну громадську діяльність, за яку 1929-го потрапила на заслання. Її було звільнено з учительської роботи у Драгові й направлено у село Липовець Хустського району, яке досі називають «тупиковим». Бо далі за ним — тільки гори й ліси. Втім, Миколая не шкодувала, що потрапила сюди. Вона дуже тепло писала про своє життя: «Липовець — це в очах мого народу честь. Які добрі та чесні тут люди. А які чесні, чемні, слухняні, охочі й здібні до навчання тутешні діти — мої учні. А яка чудова тут природа... Кращого раю мені не треба».

Упорядник місцевого музею Василь Гернешій свого часу розповідав, що липівчани запам’ятали Миколаю Божук як дуже інтелігентну добру людину та хорошу вчительку. «Ніколи не було чути, щоб вона на когось кричала чи поводилася грубо. Люди приходили до неї, коли мали час, навіть увечері, уночі, після роботи... Миколая Божук для усіх знаходила час і терпіння».

Її навідував гімназист, майбутній прозаїк і драматург Олександр Сливка (його твір «Бородате непорозуміння» здобув найуспішніше сценічне життя серед п’єс закарпатських драматургів). Очевидно, юнак був небайдужий до молодої вчительки. Задля кожної зустрічі із нею він пішки долав десятки кілометрів в один і другий бік. Але зрештою змирився з тим, що серце Миколаї належить його другові Михайлові Штефуці — просвітянину, науковцю, педагогу. Благородні стосунки друзів не були зруйновані.

Олександр Сливка був біля Миколаї в останні дні її життя — у січні 1938 року. Вона хворіла на туберкульоз. Як він згадує, кохана вже не піднімалася з ліжка, говорила з великим зусиллям, усвідомлювала, що доживає останні дні. «Я вже… не діжду… прочитати… вашу нову… драму», — вирвалася розпука з її грудей. Через три дні її не стало.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Коли підведемось?
Читати
Захищають Батьківщину
Читати
Ми тепер в «аспірантурі»
Читати
Незабаром станемо годівницею
Читати
Активне жіноцтво
Читати
Заощаджують ресурси
Читати
Все ті ж обличчя
Читати
Молоко — на експорт
Читати
Цукровиробники активізувалися
Читати






Мал. М. Капусти.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове