• Духовні скарби

Якщо обніметеся — то поборете

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Поезією та піснями на вірші Тараса Григоровича Шевченка вшанували у Харкові Кобзаря в 204-й день його народження.

ТАРАС Григорович у Харкові ніколи не був. Подорожуючи Слобожанщиною, доїхав лише до Лебедина. Однак свої помисли сюди звертав, адже тут жив український прозаїк і драматург Григорій Квітка-Основ’яненко. Пам’ятаєте, саме до нього були звернені слова Кобзаря:

«Будеш, батьку, панувати,

поки живуть люди...»

Навзаєм харківці шанували великого поета. Мало хто знає, що перший монумент Кобзарю (мармурове погруддя) в Україні було встановлено саме у Харкові ще 1891 року неподалік особняка прогресивної діячки, поетеси, фундаторки жіночої недільної школи для дорослих Христі Алчевської. Автор пам’ятника — харків’янин, відомий скульптор, професор петербурзької Академії мистецтв В.О. Беклемішев. 1901 р., перед 40-літтям із дня смерті Т.Г. Шевченка, пам’ятник зняли. За іншою версією, під час тодішньої економічної кризи О.К. Алчевський збанкрутів і наклав на себе руки, родині довелось терміново позбутися маєтка — садибу продали купцю Шабельському, і коли новий власник хотів було знищити бюст Кобзаря, Алчевські забрали його з собою і ще протягом 20 років зберігали в родині. 1932 р. Микола Олексійович Алчевський, викладач юридичного інституту, передав бюст у картинну галерею Т.Г. Шевченка, і зараз цей експонат перебуває у Києві в державному музеї поета.

Інший монумент, величніший, роботи скульптора Матвія Манізера, було відкрито 1935 року вже після того, як столицю Радянської України перенесли з Харкова до Києва. На вершині п’єдесталу — рішучий Тарас Шевченко, борець за волю народу, а довкола постаменту 16 фігур — здебільш герої творів поета, розміщені на висхідній спіралі. На вершині автор пам ’ятника приліпив кілька фігур, які не мають жодного стосунку до творчості Тараса Григоровича, — робітника, колгоспника, студентку, які нібито стоять на найвищому щаблі розвитку. Час тоді був такий, постголодоморний.

Біля цього монумента, який пережив Другу світову війну, й відбуваються майже всі урочистості в Харкові, біля нього вшановують поета у день його народження.

Як завжди, влада покладає квіти до підніжжя пам’ятника зранку. За сталою традицією, було так і цього разу. Опісля присутні разом з ансамблем пісні й танцю Слобожанщини співали «Реве та стогне Дніпр широкий», а також «Думи мої, думи мої».

Вшановували його й бандуристи. Кілька дівчат із бандурами приїхали з Валок. Виявляється, там, у школі мистецтв, відкрито клас гри на бандурі. Бандуристка Юля, яка ще навчається на четвертому курсі харківського вишу й водночас викладає в школі мистецтв, говорить, що інструмент дуже популярний нині серед юних жителів Валок. Аби віддати шану Кобзареві, до Харкова приїхав бандурист із Лубен Віталій Мороз, який свого часу закінчив відому школу кобзарів у Києві, а нині несе слово Тараса українцям.

Біля Кобзаря було чимало представників духовенства майже всіх конфесій, які є в Харкові: православні УПЦ КП та УПЦ МП, римо-католики, греко-католики, лютерани, протестанти й кілька духівників-мусульман в характерних головних уборах. Зв’язок Шевченка з християнами зрозумілий, адже вся його поезія стоїть на фундаменті християнської культури, а що значить Кобзар для мусульман? Імам релігійної громади Харкова Євген Глущенко, якого я часто бачу біля монумента поетові, каже, що для них Тарас Шевченко також є пророком, тобто людиною, якій Бог відкрив істину. Він стверджує, що знаходив у Кобзаря слова, присвячені мусульманам. Це стосується часу заслання поета. А найближчі для нього рядки Тараса: «Борітеся, поборете, вам Бог помагає...».

Затим усі присутні вирушили до Харківської опери насолодитися виставою Левка Колодуба «Поет».

У цей день біля монумента Кобзарю харків’яни збиралися ще двічі. Опівдні разом із ВО «Свобода» та іншими патріотичними об’єднаннями. Насамкінець увечері сюди прийшли громадські активісти та прості харків’яни, щоб сказати слово про Кобзаря, прочитати його поезію, продекламувати власні вірші.

Найпроникливішими й найболючішими, як на мене, були слова актора Миколи Моха: «О 10-й Кобзаря вшановувала влада, о 12-й — «Свобода», о 18-й громадськість... А все це разом називається: «Обніміться, брати мої...».

До речі, якщо колись біля монумента частіше декламувалися рядки про сім’ю вольну, нову й про те, щоби брат обняв брата, то нині виголошують: «Борітеся — поборете». Звісно, йде українсько-російська війна, окупанти забрали п’яту частину території України, нам потрібно боротися, аби вижити. Та хіба можна побороти, перемогти, якщо ми не обнімемось.