Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Маршрути і графіки

Бомонд нашої вулиці

Володимир ПАЛЬЦУН.

м. Львів.

Куди ви показуєте? Та ні, то не він. А ви знову... Он він, бачите? Розглядає вітрину в кіоску. Та до чого тут шкіряне пальто? У шкірянці Ромко-рекетир, а то праворуч. Нарешті! Хух, ну й упертюх ви!

Чоловік двадцять шукають очима фігуру праворуч Ромка-рекетира. Кручу головою і я, Ромка я не знаю, і мені складніше.

Спочатку треба визначити, який на вигляд Ромко. Якщо він рекетир, мусить бути й справді у шкірянці. Ага, оце, мабуть, той присадкуватий у кавказькому капелюсі.

Для підтвердження здогадки хочеться когось поспитати. Але такий крок видасться легковажним. Подумають, що з поліції. Навідником ніхто не хоче бути. Ще б пак! Усе місто знає про одного недолугого, який випадково запам’ятав номер машини, що поїхала на червоне і на переході потовкла рябого дога. Автомобіліст знайшов того пам’ятливого і вибив передні верхні зуби. Після цього свідок відмовився від показань, сказав, що переплутав сімку з одиницею. Тоді господар дога вибив йому передні нижні. Пам’ятливий напружився і знову пригадав: ні, то таки була одиниця. Тоді йому підпалили вхідні двері...

Зрештою, мудрі люди порадили нещасливцю купити довідку про те, що має амнезію, тобто нічого не пам’ятає від народження. І тепер має спокій. Але зубів, про всяк випадок, не вставляє, вичікує.

Мої міркування переривають нові вигуки:

— Пані, куди ви дивитесь? Той, на кого ви мружитесь, то муніципал. Он бачите — від пояса кийок стирчить? А, ви думали, що то не кийок? Думали, що то щось інше?

Пані відвертається.

— Він не в тому керунку, куди ви дивитесь. Його взагалі зараз не видно, бо зайшов на пошту.

Кількадесят голосів глухо підтверджують останні слова. Боже, про кого вони говорять? Може, до міста над’їхав Пинзеник? Аж ні. Вчора по телевізору ніхто не показував діаграм росту падіння заможності. Аби був він, обов’язково на місцевому каналі обнародував би чорні і червоні стовпчики нашого розвитку.

Червоне — то любов, а чорне — то журба... Гарну пісню написав Павличко. А може, це Дмитро Васильович приїхав до нас? А чому б ні? Вчився тут. Сусідка каже, що позичала йому конспект з літературознавства. Гарний, мабуть, був конспект, бач, які пісні пише!

— Он підійшов до школярів, про щось гомонять.

Натовп уважно дивиться у вказаному напрямку, ловить кожен рух отого, мені не відомого. Просто чорти беруть, що вони, оті чоловік сорок, знають, а я ні!

Люду прибуває, як на Водохреща до ратуші. Почалася давка, але покликів про допомогу не чути. Всі уважно стежать за пересуванням якоїсь таємничої фігури. Ну хто ж він? Ага, не інакше як з української діаспори. Якийсь мільйонер. Зрозуміло, в доларовому обчисленні. Вивчає кон’юнктуру, куди вкласти капітал. Пам’ятається, один збирався у лазні відкрити казино. Аж ні. Лазня зовсім в іншому кутку міста. Та й того звуть Геншафт. І в УПА він, здається, не був.

Площа запруджена по вінця. Молодші громадяни лізуть один одному на рамена, аби повідомляти, де той чоловік і що він робить.

— Зайшов у «Вареничну» до Дзвінки, — линуть мутаційні дисканти.

Хто, підкажіть, хто з видатних людей, або, як кажуть французи, бомонду, може о цій порі зайти до Дзвінки? Степан Ількович? Той, мабуть, може. Той хлопака вищого класу. Але він сьогодні зранку когось стягав з трибуни у парламенті. Якщо взяв квитки на швидкий, трускавецький, усе одно тільки завтра міг бути тут. Зрештою, вони квитки не беруть.

— Приготуйте гроші. Щоб не телитись перед дверима.

Це знову чується голос отого, що найпильніше стежив за невідомим.

— Уже вийшов від Дзвінки?

— А ви що, не бачите? Он підходить до своєї стодоли. Та не шукайте стодоли. Де ви в місті стодолу бачили? Просто нерви беруть від таких туманів!

Про стодолу запитав я. І тепер, затюканий, присоромлено відвертаю голову і з удаваним зацікавленням дивлюсь, як далеко під липами якийсь водій сідає в розбитий, розтягнутий, як стара шкарпетка, автобус.

— Сів! — лине дискант. — Іде!

Площа хитнулася до бордюра. Хтось згадав маму, хтось — інших родичів. А я мав піднесений настрій, бо нарешті з’ясував, кого ми так довго виглядали.

Водія автобуса на Сихів.