Соняшник № 734

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО. Малював Анатолій ВАСИЛЕНКО.

• Мандрівка в дивосвіт

Морська корова

Ще не так давно у світі існувала корова, яка паслася не в лузі, а в морі. Телепередачу про цю дивовижну істоту днями переглянув із правнучкою-другокласницею старший друг «Соняшника» Віталій Максимович, житель села Велика Севастянівка Христинівського району на Черкащині. Вони були вражені від побаченого і почутого.

СПРАВДІ, була колись у світі така істота, причому велетенська. Вона мала торпедоподібний зморшкуватий           тулуб завдовжки 10 метрів, малесеньку голову, пару кінцівок-ласт та широку хвостову лопать, як у кита. Важила така до чотирьох тонн. А мешкала у холодних водах Тихого океану поблизу Командорських островів.

Морські корови жили сім’ями. Згуртувавшись у великі стада, вони цілими днями «паслися» в оточенні своїх дитинчат на мілководді, спираючись плавниками на дно і кожні 4-5 хвилини вистромлюючи з води голову, щоб ковтнути повітря. Так об’їдалися водоростями ламінаріями (морською капустою). Їжу перетирали з допомогою рогових пластин на верхній і нижній щелепі, оскільки зубів не мали. Набивши животи, полюбляли перевернутися на спину і подрімати просто у воді. Мабуть, за подібний спосіб життя і мирний характер істоти й отримали назву за аналогією зі своїми сухопутними тезками. А ще прізвисько «капустянки» — вже за любов до морської капусти.

Перший науковий опис цієї істоти з’явився лише в середині ХVIII століття завдяки трагічному збігові обставин. 1741 року біля берегів острова неподалік Камчатки розбилося російське судно «Святий Петро», яким командував данець Вітус Беринг. Сам він тоді загинув, проте вцілілі члени екіпажу змогли якось дістатися суші. Серед них був і фахівець із природничою освітою — Георг Стеллер, узятий в експедицію лікарем. Одного разу він помітив із берега, як у хвилях розгойдуються великі предмети довгастої форми, схожі на перевернуті догори дном човни. Незабаром зрозумів, що це тварини. Стеллер став робити докладні записи і замальовки невідомої йому «великої морської істоти», пізніше названої на його честь стеллеровою коровою. А коли дослідника врятували, він розголосив про своє відкриття, не проминувши зазначити, що вижити йому допомогли дуже смачне і поживне м’ясо та цінна міцна й придатна на човни шкіра тварини, яка до того ж зовсім не боїться людей.

Невдовзі морські корови стали продовольчою базою російських промислових експедицій на шляху з Камчатки в Америку. Проте запаси Командорських островів були мізерні порівняно з дедалі більшою потребою в солонині Камчатського й Охотського промислових флотів. Тож великі смачні й абсолютно беззахисні морські корови були приречені на винищення. У результаті приблизно в 1768 році з лиця землі зникли останні представники цього виду травоїдних ссавців із загону сирен. Вочевидь, припускають учені, на момент відкриття європейцями вони вже були нечисленні.

І хоч нині «капустянки» вважаються офіційно вимерлими, у ЗМІ періодично повідомляють, нібито хтось бачив морську корову у віддалених океанічних куточках Камчатського краю. Але жодних документальних підтверджень цьому нема. Безпідставні чи ні ці припущення, покаже час. Проте якщо морська корова й існує досі, то, вочевидь, усупереч, а не завдяки старанням людини. Адже вона була, на жаль, з’їдена ними в прямому сенсі цього слова.

Проте учені кажуть: щоб мати уявлення, який приблизно вигляд мала зникла істота, достатньо подивитись на дюгоня. Для наочності й ми подаємо його фото. Морська корова і він належать до одного сімейства, мають аналогічну будову тіла, тільки дюгонь удвічі менший. Найбільша популяція дюгонів нині мешкає у Торресовій протоці і біля берегів Великого бар’єрного рифу. Ця тварина теж стала об’єктом промислу і перебуває на межі знищення. Хочеться вірити, що хоча б дюгонів не спіткає доля морських корів.