Архів
Вівторок,
17 квітня 2018 року

№ 29 (19576)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Другого туру не буде

ЧОРНОГОРІЯ. Президентом обраний Міло Джуканович.

Докладніше...
Близькосхідна криза

СИРІЯ. Ліга арабських держав схвалила ракетні удари по хімічних базах у цій країні.

Докладніше...
Бродіння настроїв

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. У Лондоні вимагали другого референдуму щодо Brexit.

Докладніше...
Альтернативна валюта

ВЕНЕСУЕЛА. Мерія Каракаса випустила власну альтернативну валюту, яка називається карібі.

Докладніше...
Політичне перезавантаження

СЛОВЕНІЯ. Президент розпустив парламент.

Докладніше...
В одних горять ліси...

АВСТРАЛІЮ охопили масштабні лісові пожежі.

Докладніше...
...в інших лютує холера

У СХІДНІЙ АФРИЦІ зареєстровано спалах холери.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Про те, що болить

Трагедія перехідного віку

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Пам’ятаєте новелу «Новина» Василя Стефаника? «У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але та випросилася...». Село Коломийці Покровського району нещодавно спіткала своя страшна новина: неподалік батьківського дому знайшли повішеним на дереві 14-річного Микиту.

ОСТАТОЧНИЙ висновок правоохоронців і експертів — хлопець скоїв суїцид. У селі не вірять, що він міг вдатися до такого. Але потім тяжко зітхають: «А ви побудьте бодай трохи у тому становищі, в якому він з дня в день перебував! Навряд чи захочеться і вам жити на цьому світі так. Усякому терпінню настає кінець».

До речі, саме у Покровському районі я нещодавно побачив таку картину: біля генделика, де ледь не з ранку і до пізнього вечора склянками наливали кому вино, а кому самогон, сиділа доволі молода пара. Обоє були вже добряче напідпитку, навколишній світ з його щоденними викликами та проблемами наче й не існував.

— Хто ж це так безтурботно розкошує? — не стримавсь я і запитав в однієї місцевої жінки

— Краще поцікавтеся, за рахунок чого вони розкошують, — відповіла вона. — У них уже більше десятка дітей… Живуть за рахунок дитячих грошей, від пологів до пологів. Це їхній, даруйте, «бізнес». Тисячі отримують…

На жаль, не раз, навідуючись до сіл, чув я про сім’ї, в яких батьки не цуралися власний «добробут» забезпечувати грошима, отриманими за народження дітей. Зазвичай дев’ять із кожних десяти таких сімей — багатодітні й неблагополучні, як їх заведено називати. Ось і у випадку з Микитою подібна історія...

У селі і школі його згадують як непосидючого, зате дуже чуйного і доброго хлопця, котрий піклувався про своїх молодших братів і сестер, мав чимало друзів. Ніхто з ним не ворогував, ніхто його не принижував — навпаки, всі його жаліли. А односельці, котрі бачили його напередодні біди, кажуть, що «він не мав вигляд ні сумного, ні зніченого». Слідчі шукали зачіпку, яка б дала привід запідозрити, що хлопця повісили. Одначе, як повідомила речниця обласної поліції Ганна Старчевська, «ретельна експертиза не виявила на тілі підлітка жодних слідів насильства, тому мова виключно про самогубство».

А може, Микита потрапив у залежність інтернет-«розваг» на зразок ігор «Сині кити» чи «Червона сова», які зваблюють дітей-підлітків у соціальних мережах суїцидними сюжетами і паморочать їм голови настроями самогубства? Та ця версія відпадає повністю. Микита на відміну від більшості своїх сільських ровесників не мав ані комп’ютера, ані мобільного телефону. Не було у нього в хаті навіть путніх стола та стільця, щоб робити уроки. Дім його батьків нагадував водночас і моторошну пустку, і звалище непотребу. Кілька останніх років оселя не опалювалася, бо газ відрізали за борги, а замість шибок її вікна були затягнуті поліетиленовою плівкою. Двір і поготів схожий на смітник.

Ховати Микиту зійшлося все село. На цвинтарі люди практично в один голос погоджувалися, що «лиха доля звела цю дитину в могилу» та «вкрай погане життя випало хлопцеві». Жити з батьками, які народжували дітей заради матеріальної допомоги, яку вони потім пропивали... Це недоля. А щодо батьків, то мова, скоріше, про матір Микити. Хлопець був у неї найстаршим, молодших братиків та сестричок він мав четверо. Була у нього ще одна сестра, але менше року тому немовляти не стало. Чи то дитя саме уві сні задихнулося в лахмітті, що правило йому за постіль, чи ненароком п’яні мати або батько задушили — ніхто цього достеменно не знає і знати не захотів. Важко збагнути: соціально-сімейні служби району подавали до суду позов, аби позбавити горе-матір материнських прав та відібрати у неї дітей, однак суд не дав на це згоди. Начебто суддів вона з черговим так званим «чоловіком» розчулила тим, що «без дітей вони пропадуть». Нині жінка вагітна знову — всьоме…

У селі просто не хочуть вірити, що Микита у свої 14 років наважився вкоротити собі життя. Своєю смертю він знедолив і менших братиків та сестричок: «бо це він, — кажуть люди, — а не їхня мати та її нинішній приймак, хапався за будь-яку роботу, щоб йому щось заплатили чи харчами віддячили, які він ніс меншим у порожню хату»...

Останні десять років статистика підлітково-дитячого суїциду в Україні зростає жахливо. Півтори-дві сотні на рік хлопців і дівчат перехідного віку з власної волі йдуть із життя. А спроб на самогубство чинять утричі більше — близько п’ятисот підлітків на рік. Це вдвічі більше, ніж у середньому в країнах Європи. Тобто у страшнім зневір’ї наших дітей ми теж попереду всіх на континенті. І причини цього, як стверджують психологи, не традиційні на зразок конфліктів і непорозумінь із ровесниками чи батьками. Або, скажімо, нерозділене кохання. Нашій державі не вистачило чверті століття, аби пережити і здолати свій «перехідний період», стати сприятливою для благополучного нормального життя — ось основний чинник підліткового суїциду в нашій країні. Вразливі незахищені діти першими не витримують образ, кривд, несправедливості, байдужості. А Микитине село Коломийці ще й не з найбідніших. Тут працює потужна агрофірма «Обрій», і хто в ній зайнятий роботою, той свої родини забезпечує доволі пристойно. Нещасний Микита все чіткіше усвідомлював, що сім’я тут прирікає його на гірке життя. І хоч вдався він добрим, співчутливим, однак серед ровесників почувався невдахою, як тепер модно казати, лузером. Як змиритися з цим, коли тобі 14?

У новелі Василя Стефаника Гриць Летючий «...цілих два роки сам мучився із дрібними дітьми і ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє, хіба лише найближчі сусіди. Оповідали вони, що Гриць цілу зиму майже не палив у хаті, а зимував разом із дівчатами на печі. А тепер, коли він одну утопив, а другу пожалів, усе село про нього заговорило».

Коли ж заговорить, загомонить уся Україна нарешті про те, що її діти вибирають за краще помирати, ніж жити на цьому світі?!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Зона — і з турками
Читати
Друзі наполовину
Читати
Катують по-старому
Читати
Винищують зелені легені
Читати
Менше хліба
Читати
Курс — на бройлерів
Читати
Якщо у школі незатишно
Читати
Щоб і пам’яті не було
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове