Наша пошта

Низький уклін вам, дорогі ветерани

Віталій БУЛАВКО.

м. Київ.

На фото з сімейного архіву: ветерани Федір Прокопович Лещенко та Надія Сергіївна Фурс.

ФРОНТОВИК, голова Ради ветеранів 13-ї армії, партизан, підпільник Федір Прокопович Лещенко відзначатиме свято Перемоги наодинці. Відходить покоління колишніх окопників. Один його побратим не піднімається з ліжка, інший уже давно відійшов у засвіти. Як писав український поет Іван Складаний: «Йдемо поодинці, відходим по черзі, стоїм як солдати на вічній межі, лишаємо біль свій і смуток, і подив, останні здаємо свої рубежі». Похоронив ветеран і дружину. Залишилась тільки донька, яка часто телефонує і навідує тата, підтримує морально.

...Про війну 16-річний Федір Лещенко дізнався в дорозі, коли повертався пішки зі столиці в рідне село Жовтневе. Згодом юнак став активним учасником оборони Києва, за що нагороджений медаллю. Коли ж радянські війська відступили, пішов у підпілля: поширював листівки, збирав зброю, партизанив. 1943-го брав участь у визволенні Києва. Й досі болить серце фронтовика, що через примхи тодішніх партійних керівників при штурмі столиці України покладено півмільйона людських життів. Стільки жертв, заради подарунка Сталіну до свята Жовтневої революції.

Після визволення Києва Федір Прокопович був призваний до лав регулярної армії. Служив розвідником у 25-му стрілецькому полку тричі орденоносної 6-ї гвардійської стрілецької дивізії. За героїзм, виявлений у роки війни був нагороджений медалями, орденом Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни І ступеня, «За мужність». Має численні поранення. Влітку 1944-го після здобуття цінної розвідувальної інформації, яка згодом підтвердилася, його подали на присвоєння звання Героя Радянського Союзу, але якийсь тиловий пацюк вирішив не прославляти сина ворога народу (батько Федора був репресований) і викреслив його прізвище зі списку. Вже в роки незалежності Київська рада ветеранів звернулася до Президента України з проханням відновити справедливість, та з адміністрації відповіли: «За минулий героїзм не нагороджуємо, а на звання Героя України ви не тягнете». Досить дивне розуміння патріотизму.

А втім, варто віддати належне 93-річному Федорові Прокоповичу. Він не з тих, хто занепадає духом. Розвідник пише спогади, робить внесок у пам’ять ветеранів війни. Нещодавно, наприклад, передав понад 150 книг із власної бібліотеки Малинському лісотехнічному коледжу (Житомирщина), який свого часу закінчив.