Наша пошта

Навіки у серці

Людмила СМОЛОВИК.

МИ з глибокою вдячністю згадуємо героїв війни. Тих, хто проповз пів-Європи, незважаючи ні на що, йшов вперед, щоб звільнити землю від ворога. Це свято по-особливому змушує оцінити спадкоємність непорушних і справжніх цінностей, переданих нашими рідними, близькими і просто співвітчизниками, що захистили і зберегли в надскладних і важких умовах нашу Вітчизну.

Володимир Кир’янович Сергієнко, уродженець села Ярове Кролевецького району Сумщини, — єфрейтор, розвідник 796-го артилерійського полку 318-ї стрілецької Новоросійської дивізії. Перший його бій відбувся на Іранському фронті в гірському артилерійському полку. Затим були Крим, Північно-Кавказький фронт. Воював у складі військ 4-го Українського фронту. День Перемоги зустрів у шпиталі. Скільки радості, щастя, сподівань принесли фронтові листи його рідним!

Його дружина Марія Яківна Сергієнко — молодший лейтенант медичної служби, яка лише за 10 днів винесла з поля бою і врятувала життя понад 160 пораненим солдатам. Мужність сестричок під час війни заслуговує на особливу увагу і велику вдячність.

Володимир та Марія Сергієнки вірили в майбутнє. Вони прищепили дітям та онукам любов до праці, землі, людей. Мої дідусь та бабуся прожили складне, але цікаве життя. Коли я згадую про них, на душі теплішає. Володимир Кир’янович не дожив до 50-ї річниці Дня Перемоги. Дуже часто згадував свій воєнний шлях. Ті спогади не давали йому спати ночами. Щороку на День Перемоги я приходжу з квітами на кладовище, сідаю на лавочці біля могили і подумки розповідаю про своє життя, згадую дитинство. Мого дідуся любили і поважали, він фахівець із великої літери, людина, щира на добро. Очоливши 1946-го Яровську школу, зумів згуртувати працездатний і сумлінний колектив, багато зробив для розвитку освіти в регіоні. Загалом у нього було чому повчитися. Світла пам’ять про рідних людей навіки залишиться в моєму серці.