Архів
Вівторок,
15 травня 2018 року

№ 36 (19583)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Історичний саміт

СІНГАПУР стане місцем проведення першого за історію американсько-північнокорейського саміту.

Докладніше...
Тривають народні протести

ВІРМЕНІЯ. У Єревані вимагають відставки мера.

Докладніше...
Готуються до переходу на євро

У ХОРВАТІЇ готуються до грошової єврореформи.

Докладніше...
Обмінялися ударами

ІЗРАЇЛЬ. Національні ВПС завдали ударів по позиціях сирійської армії біля підніжжя Голанських висот.

Докладніше...
Родинний тероризм

ІНДОНЕЗІЯ. У трьох католицьких церквах Сурабаї терористи-смертники влаштували вибухи.

Докладніше...
Політична криза триває

ІСПАНІЯ. Парламент Каталонії не зміг обрати депутата Жоакіма Торре на пост глави уряду регіону.

Докладніше...
Ціни на ліки: повернення на землю

США. Оголошено про початок кампанії, спрямованої на зниження цін на медикаменти.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Долі людські

Дві війни Iгоря Маліцького

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

На фото автора: Ігор Маліцький після повернення з Австрії.

У День пам’яті та примирення 93-річний харків’янин, колишній в’язень чотирьох нацистських концтаборів, Ігор Федорович Маліцький перебував у Австрії, де брав участь у заходах, присвячених закінченню Другої світової війни. Спостерігаючи, як чоловік із жовто-синьою стрічкою на лацкані піджака бадьоро виходить із вагона швидкісного поїзда Київ — Харків, яким він добирався додому зі столиці, до якої прибув австрійським потягом, я не втримався від компліменту...

— А ВИ ще козак хоч куди, — кажу Ігорю Федоровичу.

Він усміхається й згадує, як три роки тому у Польщі на жалобній церемонії в Освенцімі своєю непосидючістю вразив Президента України.

— Ви, мабуть, не п’єте, не курите, спортом займаєтеся?— запитав тоді Порошенко.

— І справді не п’ю, хоча буває з друзями у свята й випиваю: 100 грамів для мене мало, 200 — забагато, то я наливаю два по 150,— жартував пан Маліцький.— Спортом також займаюся: беру дві п’ятилітрові пластикові пляшки, їду своїм авто до джерела, затим повертаюся додому з наповненими баклагами й піднімаюся з ними сходами в свою квартиру на п’ятому поверсі.

— А якої марки у вас автомобіль?— поцікавився Президент.

— Та «кравчучка»...

Ігор Федорович любить жартувати, хоча, здавалося б, доля не давала приводу для цього.

Коли почалася війна, йому було 16. Оволодівши Харковом, німці почали облави на молодь, яку відправляли на примусові роботи до Німеччини. Якийсь час Ігор переховувався, однак його вистежили. Так він потрапив у перший табір — Терезін.

— У цьому розподільнику були люди різних національностей: росіяни, українці, білоруси, грузини, чехи, австрійці, німці... З табору було тільки два шляхи: крематорій чи Освенцім, — згадує Ігор Маліцький.

Його відправили до Освенціму, на воротях якого було припасоване гасло: «Праця звільняє».

— У цьому таборі у прямому сенсі людські тіла переробляли на попіл: 3,5 мільйона душ, із них 800 тисяч дітей, були знищені в газових камерах і спалені,— каже колишній концтаборянин.

Там йому довелося зустрітися із Йозефом Менгеле, відомим як «Доктор Смерть». Уже під час першого шикування хлопець запримітив його серед офіцерів у чорній уніформі. Щось нелюдське було в погляді есесівця. Частину колони тоді одразу ж відправили в газові камери, іншу погнали на роботи. Маліцький опинився серед останніх, утім, згодом хлопець не раз думав, що краще було б померти...

Він бачив страшні експерименти над людьми. Згодом і сам опинився в руках лікаря-садиста. Згадує, як його посадили в крісло, зв’язали руки, ноги, зафіксували голову. «Доктор Смерть» власноруч обценьками без знеболювального вирвав хлопцю кілька зубів. Через кілька днів — знову це ж крісло. Поки були зуби, кат їх виривав, а на їх місце щось вставляв. Від нестерпного болю хлопець втрачав свідомість...

— Чи є справедливість у світі?— із сумом перепитує Ігор Федорович.— Доктор Менгеле помер легкою смертю. Кату вдалося втекти до Південної Америки, де він у спокої і достатку дожив до 68 років. Помер під час купання в океані.

У Маліцького на руці, біля ліктя, залишилося татуювання — табірний номер 108108005. Він і зараз промовляє його німецькою чітко, без запинки. Поки там мучився, щодня мав його повторювати по кілька разів…

Коли Радянська армія увійшла в Польщу, в’язнів Освенціму перевезли до Австрії, де була розташована інша нацистська фабрика смерті — концтабір «Маутхаузен», звідки українця відправили у його філію — табір «Лінц-3». Саме в «Маутхаузені» цього року вшановував пам’ять замучених нацистами Ігор Федорович Маліцький. На жалобній церемонії він ділився спогадами про повстання в’язнів у ніч з 2 на 3 лютого 1945 року.

...Відчуваючи свій кінець, нацисти почали замітати сліди, зокрема й знищувати в’язнів. Їх заганяли до альпійських тунелів, які потім підривали вибухівкою. Коли колону із Маліцьким погнали мостом через Дунай, в’язні напали на охоронців, які, щоб врятуватися, почали стрибати з високого мосту. Затим полонені повернулися до концтабору. Вартові на вишках, уздрівши тисячі доведених до відчаю людей, рятувалися втечею.

— Я не можу зрозуміти, як так сталося, що Україна, маючи військо в Криму, здала півострів без бою,— бідкається Ігор Федорович. — Ми, в’язні, напівживі, голі, босі, йшли з палицями й цеглинами в руках на кулеметні вишки й прорвали стіну. Я це й Порошенкові у вічі казав. Знаєте, що він відповів? Нас, мовляв, обдурили…

Нинішня Україна, війна на сході для професора Маліцького, рід якого походить із хутора Богдана Хмельницького Суботова, що на Черкащині, — це невигойний біль. 10 днів мандрував він Донбасом з європейським документалістом, який знімав нинішню війну, дивлячись на неї очима колишнього в’язня Ігоря Маліцького. Невдовзі цей фільм покажуть в Австрії. Він знає, як знищували його народ тоді, як знищують нині. «Треба гнати ворога з Криму й Донбасу до кордонів — тоді й настане мир, — каже чоловік. — У мене донька, три внучки, онук, три правнуки, скоро буде праправнук — от скільки я народив. Якби ми не перемогли, якби я загинув, то на мені гілка роду обірвалася б. А мільйони пішли у вічність, не залишивши після себе нащадків...»

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Вікно в Європу закривається?
Читати
Ще й таке продаємо
Читати
Утилізація гальмується
Читати
Автопром на ладан дихає
Читати
Служити по-людськи
Читати
НАБУ працює
Читати
Виховують майбутнє України
Читати
«Прорідять» систему щеплень
Читати
Карпатських гір їм мало...
Читати






— Кажеш, нічого не крав, хабарів не брав і не давав, нікого не бив?! Брешеш! Такого не буває!..                

 Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове