Наша пошта

• Наболіле

Корів усе меншає

Петро ОЛЕКСІЙЧУК.

Малинський район

Житомирської області.

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР України наобіцяв, що кожному селянинові, який тримає корову, нададуть дотації по 2,5 тис. грн. Ну а хто не різатиме телят і вигодовуватиме їх упродовж року — по 1,5 тис. грн. Це дуже заманлива та хитромудра затія. Але я не поділяю оптимізму В. Гройсмана, який сподівається, що така урядова реформа воскресить стада корів і вони бадьоро мукатимуть на пасовищах. Поясню чому. Із занехаяного села молодь уже давно виїхала у пошуках кращої долі. Там залишились здебільшого пенсіонери, які не здужають самотужки тримати худібку. Можу сказати, що в наших Липлянах залишилось всього 43 дійні корови. А було понад 160.

Не тримають нині довго селяни і новонароджених теляток у хліві. Примчить автівкою бізнесмен і за безцінь купить. Заготівельник із тих телят має чимало навару, а селянин — дірку від бублика. Хіба це справедливо? Або де бачено, щоб по три гривні за літр приймати у селянина молоко? Невже чиновники, сидячи у зручних високих кріслах, думають, що воно дзюрчить струмочком задарма? Невже не знають, що корову треба випасти, заготовити їй на зиму кормів, найняти комбайн, щоби змолоти пшеницю на товч?

А ще передбачаю, яка виникне і завихриться паперова заметіль через ту компенсацію! Не всі з нас зможуть спершу провідати місцеву сільраду, а потім обійти районні установи, щоб узяти потрібні довідки для одержання грошової допомоги. Міністерським урядовцям-мудрагелям і депутатам Верховної Ради треба думати, як спершу відродити занедбане село, повернути додому молодь і надати їй роботу. Бо тільки тоді відродиться будь-яке тваринництво. Тому ті спокусливі обіцянки-цяцянки пана Гройсмана, на мою думку, нічого не варті. Будуть із них тільки одні бульбашки.