Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Астрологія і фінанси

Кредит

Володимир СУБОТА.

м. Харків.

Свириденко вмовився на придбання у кредит холодильника. Не через те, що у нього його взагалі не було. А, швидше, тому що не міг встояти перед чарами карих очей і пікантних ямочок на щоках.

У магазині дівча із грудьми «аля Памела Андерсен відпочиває» запропонувало для того казкові умови. Дмитра Андрійовича всадовили у крісло біля столу з табличкою «Банк», пригостили запашною кавою з печивом, ввімкнули релаксуючу музику... І поки діда не уламали підписати угоду на покупку, не відпустили.

— І з яких таких коштів ти збираєшся гасити кредит? — набурмосилася дружина.

— З яких, з яких. Пенсію он обіцяють трохи накинути, от і буде...

Кредит не фурункул, сам не розсмокчеться. Уже через місяць банк надіслав нагадування, а через півтора двоє схожих на сейфи гевалів загримкотіли у двері.

— Ти чо’, лох паршивий, не повертаєш бабки? Гадаєш, холодильник подарували?

Незважаючи на лемент дружини, хутко потягли Свириденка на балкон. Невдовзі звідти почулися відчайдушне скімлення і гуркіт розбитої трилітрової банки з огірками, які заглушили жіночу істерику.

— Рекет! Ряту-уйте-е!

Бевзі прищепкою притисли невдасі ніздрю. Той від болю корчився, як на стоматологічному кріслі.

— Не сплачуватимеш борг, запхнемо кактус… Здогадуєшся, куди? — пообіцяли геркулеси.

— Ну що? Дістав пригод на одне місце? — витираючи сльози, зловтішалася половина Дмитра Андрійовича.

Позичальник чухав носа.

— Тільки не кажи, якщо у тебе ніс свербить, то до випивки.

Аби позбутися клопоту, Свириденко спробував повернути холодильник у магазин. Та його тамтешні сек’юриті виставили за двері швидше, ніж він спробував їх розчулити.

— І щоб дорогу сюди забув, — пригрозили.

Спустошений не тільки фінансово, всівся на лаву, щоб виробити стратегію порозуміння з рідною дружиною, банком, магазином і самим собою. З останнім виявилося найтяжче. Внутрішнє его пиляло гірше жінки. «Чи тобі, старий дурню, цицьки застили очі і витиснули з голови залишки здорового глузду?» — картав себе, як мазохіст.

Аж раптом, ніби Копперфільдом намальована, перед очима виникла циганка.

— Чоловіче добрий, дай погадаю. Долю твою передбачу. Кінець світу наближається — рятуватися треба, — примовляла вона.

— Ану-ну! Що там про кінець світу шепчеш? — схаменувся Дмитро Андрійович.

— Руку давай, парубок моторний, — тріщала, мов незмащений віз. — Кажу, кінець світу скоро, тетеря глуха.

— А точніше можна? Коли саме настане?

— Як тільки, так і зразу… — не збагнула та наполегливості клієнта.

— А-а-а, — буркнув Свириденко і знову впав у меланхолію.

А за мить, ніби сонце його приголубило.

— Так це ж прекрасно! — вигукнув так, що циганка з переляку ледь не впала навзнаки. — Навіщо мені повертати той клятий кредит, якщо однаково скоро кінець світу?!