Архів
Вівторок,
12 червня 2018 року

№ 44 (19591)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Вистачає й внутрішніх проблем

КАНАДА. У місті Мальбе провінції Квебек завершився саміт країн «Великої сімки».

Докладніше...
Безпрецедентний саміт

У СІНГАПУРІ сьогодні має відбутися офіційна зустріч президента США Дональда Трампа і лідера КНДР Кім Чен Ина.

Докладніше...
Гостинність має межі

НІМЕЧЧИНА. Уряд анонсував перегляд політики щодо біженців.

Докладніше...
Кабель і дипломатична нота

ЯПОНІЯ висловила ще один протест Росії.

Докладніше...
Грошова ін’єкція проти гіперінфляції

АРГЕНТИНА погодилась на умови МВФ і отримає 50 мільярдів доларів допомоги.

Докладніше...
Перейшли від слів до дій

ІТАЛІЯ. Уряд країни виконав свої погрози і закрив порти для кораблів із врятованими у Середземному морі біженцями.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Незахищені степові редути

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Фото Володимира Зінченка.

Громадська організація «Товариство охорони природи та захисту прав людини» Покровського району оприлюднила звернення до мешканців сіл негайно припинити вирубування лісопосадок. Але його, як і голос волаючих у пустелі, ніхто не почув. А точніше, просто проігнорували. Хоча ще трохи, кажуть екологи, і район ризикує залишитися без лінійних лісових насаджень, якими помережані тутешні степи.

АДЖЕ відтоді, як безбожно почали зростати ціни на природний газ та вугілля, дерева у лісосмугах стали альтернативним видом палива. Сокири загупали по степах одна поперед одної. Цілі бригади вирубують посадки з краю в край, аж поля гудуть. Є попит — ось вам пропозиція: дві-три тисячі гривень за куб деревини.

Серед тих, хто активно підтримав заклик громадської організації, Микола Костюченко — шанована і відома людина у краї. Багато літ він працював заступником голови одного колгоспу, а потім головою іншого. У своєму відкритому листі, який він назвав «Слово до земляків», Костюченко, зокрема, пише: «Громадськість району порушує важливе питання, але чому чільники району відмовчуються — і районна рада, і держадміністрація, і правоохоронні органи?». Він також наголошує, що «від самого початку аграрно-земельної реформи у нас ніхто не переймався полезахисними лісосмугами, тож усе йде до того, що від посадок і згадок скоро не залишиться. А полезахисні лісосмуги — це за будь-яких технологій обробки ґрунтів і догляду за посівами — один з вирішальних і невід’ємних складників надійного й успішного землеробства».

...Ще до Другої світової війни в Україні насадили не менш ніж 900 тисяч гектарів ПИЛОзахисних, як їх тоді, до речі, називали, лісових смуг. Адже нищівні пилові бурі у позаминулому та першій половині минулого століть регулярно завдавали нищівних втрат нашим степам. За даними архівів, пилові пелени і хмари часом піднімали і зносили з полів до 60 тисяч тонн поверхневої землі. По суті, знищували наш безцінний чорнозем.

У 1950-ті й 1960-ті роки колгоспники — передусім жінки, бо більшість чоловіків загинула на фронті, висадили майже півтора мільйона гектарів захисних лісових смуг. То був титанічний труд. Але якби не ці посадки, в останні 30-40 років минулого століття, за оцінками експертів, хлібороби України отримували б мало не на третину нижчі врожаї. Господарства доглядали за ними, чистили й проріджували, оберігали від шкідників та гризунів.

А що сталося, коли так звана аграрно-земельна реформа під проводом Леоніда Кучми розпаювала землі? Ділянки і площі під полезахисними посадками з розпаювання випали. А далі з лісосмугами таку плутанину затіяли, що було зрозуміло — ніхто не хоче перебирати на себе чи передавати комусь турботу про них. Не до цього! Бо в «ефективних нових господарів» була сверблячка з розподілом земель та її оренди.

Ухвалений тоді Земельний кодекс України вилучив полезахисні лісові насадження зі складу земель лісового фонду і відніс їх до «несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення», які належать до земель запасу і резерву сільських та селищних рад. Вийшло, що степові лісові посадки зарахували у комунальну власність. Але при цьому владці забули створити при сільських і селищних радах господарські служби і підрозділи, які мали б здійснювати належний догляд за насадженнями. Невдовзі сільські та селищні ради отримали право розпоряджатися землями тільки у межах своїх населених пунктів. Так що лісосмуги стали геть нічийні.

Минає час, і Верховна Рада ухвалює Лісовий кодекс. Згідно із ним, захисні смуги площею понад 10 соток відносяться до земель лісового державного фонду. Ура! Можна від радості підкидати вгору капелюхи? Аж ніяк: лісництвам та лісовим господарствам жодним документом не передбачується надання коштів та технічних засобів для догляду за лінійними лісовими насадженнями у степах.

Тепер іще одна дурниця вигулькнула: деякі аграрні підприємства, фермерські господарства готові опікуватися лісосмугами, розташованими на землях, які орендують. Та для проведення у них будь-яких робіт необхідно отримати дозвіл — так званий лісорубний квиток. Його після ретельного обстеження лісо-смуги має надати місцеве підприємство лісового господарства. Проте подібними обстеженнями лісгоспи займатися не квапляться або й узагалі не хочуть. Бо хто оплачуватиме цю роботу?

До речі, Водний кодекс України зараховує рукотворні степові насадження до лісомеліоративних. Однак чи допомагає це посадкам рятуватися від повсюдних масових вирубувань? Аніскільки! Та й загальне зневажливе ставлення до того, що своїми трудами висаджували покоління колишніх колгоспників, породило ще одне згубне для лісосмуг явище: спалювання на полях стерні та інших пожнивних решток. Звісно, вогонь потрапляє і поміж дерев. Вони підгорають, а нерідко й згорають зовсім.

От і маємо те, що маємо. Точніше, вже майже не маємо. Востаннє інвентаризація польових лісових насаджень в Україні здійснювалася ще 1996 року. Ситуація тут як із переписом населення. То чому тут дивуватися: якщо влада не хоче знати, скільки громадян мешкає в країні, то чого її має хвилювати, скільки залишилося лісосмуг у експлуатаційно-робочому стані?

Тим часом уже сьогодні Україна щороку втрачає від 10 до 12 мільйонів тонн зерна через ерозію та деградацію земель продовольчого призначення і катастрофічне зменшення у них гумусу. Як мінімум, 10 тисяч гектарів родючих земель в країні щороку тільки через нищення на них родючих шарів виводиться з сільськогосподарського обробітку. Зіпсовані й еродовані площі сумарно уже сягнули 18 з половиною мільйонів гектарів. І остаточна жирна крапка у цій жахливій реальності — загалом лісові масиви в Україні займають 17% її території. За середньосвітових 31 і середньоєвропейських 33! А нищення та захаращення сміттям, зокрема й згубним та токсичним, полезахисних смуг можна вважати одним із гвіздків у труну вітчизняного аграрного землеробства.

Можновладці наче і не бачать цього варварства. Щоправда, на відкритий лист Костюченка місцева влада відреагувала. У районній газеті «Покровський край» районне управління агропромислового розвитку опублікувало щось на зразок коментаря. І хоч озаглавило його «Як урятувати лісосмуги?», головна мета статті — захист райдержадміністрації і райради. Що вони, мовляв, можуть удіяти, якщо «з початком розпаювання земель правовий статус лісосмуг залишається невизначеним»? На переконання чиновників, протиставити вирубуванням можна хіба що «відповідальне і свідоме ставлення населення до збереження земель і лісових насаджень». Тож закликали створювати у селах загони охоронців лісосмуг, а у степах пости, які б несли вахту у «дровозаготівельну» пору. Але передовсім, наголошує райуправління, «необхідні рішучі кроки на державному законодавчому рівні».

Втім, саме у цьому, як кажуть, і є заковика. Більшість експертів-аграріїв, екологів та все той же Костюченко давно наполягають: оскільки лісопосадки належать до комплексу агротехнічних заходів, мета котрих вирощувати пристойні і сталі урожаї сільгоспкультур, то порятунок лісових польових смуг у закріпленні їх за землекористувачами. У Покровському районі спеціалісти разом із громадськими організаціями і аграріями уже напрацювали законопроект, котрий передбачає механізм передачі лісосмуг як у власність, так і в оренду. От тільки профільне Міністерство аграрної політики і продовольства та Кабмін загалом, Верховна Рада, правничі і природоохоронні органи ні кують, ні мелять.

Наостанок хочу зробити екскурс в історію. 1960 року страшний суховій охопив 10 областей України. Через дев’ять років ця кліматична катастрофа повторилася. Загалом тоді загинуло близько п’яти мільйонів гектарів посівів різних сільгоспкультур, а з полів здуло, підняло і винесло геть шар землі завтовшки від 8 до 12 сантиметрів. Зрозуміло, що найродючішої. Ґрунт, що залишився, втратив свою структуру і на тривалий час здатність вбирати вологу... Невже ми хочемо повторення подібного, а може, ще й страшнішого?

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Заробітчани «витягують» економіку
Читати
Дали «добро» на зняття імунітету
Читати
Підсумки безвізу
Читати
Несемо мир, але не собі
Читати
Остерігайтеся підробок
Читати
Одні зберігають...
Читати
...Iнші продають
Читати
Чия земля? ОТГ
Читати
Пильнуйте за дітьми
Читати
Новий «тарифокомандувач»
Читати





 Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове