Вівторок, 12 червня 2018 року № 44 (19591)
http://silskivisti.kiev.ua/19591/print.php?n=39182

  • Скарби рідного краю

Замки-примари: минуле і сьогодення

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Омелян Гомоляк, історик із Виноградова, досліджує закарпатські замки й фортеці. І добре видимі, й ті, що існують тільки в літописах та народних переказах. Матеріали він збирав навіть у бібліотеках та архівах Будапешта, Праги, Братислави.

ЗА СЛОВАМИ науковця, перші середньовічні європейські оборонні споруди згадуються у Х-ХІ ст. Пізніше, після формування Угорського королівства, складовою частиною якого стає Верхнє Потисся, тамтешня влада змушена була створювати ефективну систему адміністративного управління державними землями. Крім контролю за територією і торговими шляхами, охорони державних кордонів, така система мала забезпечувати і власний захист.

Пошук нових форм в оборонному будівництві привів європейських будівельників ІХ-ХІ ст. до створення нового виду захисної споруди — окремої башти, оточеної додатковими системами захисту: валами, ровами і дерев’яними стінами. Такі «chateau fort» починають споруджувати у Франції, згодом по всій Європі.

Наприкінці Х-ХІ ст. при входженні Верхнього Потисся до Угорського королівства на території Закарпаття, можливо, й були споруджені сторожові дерев’яні форти: Берегвар, Дийда-Тоувар, Сент-Міклош, Боржава, Бронька, Гутівар, Єсеньське та Квасівське укріплення, Мукачево, Ужгород, Хуст, Шашвар. Розташовували їх на важливих річкових і сухопутних торгових артеріях (соляний шлях, постачання лісоматеріалу) на невеликій відстані один від одного (10-40 км), що, ймовірно, давало змогу подавати вогняно-димові сигнали.

З кінця ХІ і до першої половини ХІІІ ст. військова еліта Європи завдяки гіркому досвіду, винесеному з Хрестових походів та руйнівної монголо-татарської навали, здобуває нові знання у фортифікації. Військові інженери перетворюють європейські системи укріплень на замкові комплекси захисту.

У старовинних документах збереглися лише поодинокі записи про вісім нині невидимих укріплень і замків Закарпаття.

Укріплення Шашвар було засноване на правому березі Тиси, на відстані близько 12 км од Канкова. Воно, ймовірно, знищено монголо-татарами 1241 року. Але у самому Канкові можна побачити залишки Угочанського замку (на фото), перша згадка про який є в історичній хроніці, датованій 903 роком. Він був зруйнований у другій половині XVI століття за наказом австрійського імператора.

Укріплення Берегвар могло бути збудоване на території сучасного поселення Великі Береги Берегівського району. Воно, вірогідно, контролювало сухопутну дорогу з Боржавської долини біля підгір’я хребта Хат у берегівську Притисянську рівнину. Точний час його побудови не відомий, а зруйнували Берегвар теж монголо-татари.

Укріплення Дийда-Тоувар (село Дийда Берегівського р-ну), ймовірно, розміщувалося на заболоченій рівнині, на верхівці невеликого піщаного пагорба. Навколо головної оборонної споруди діаметром 25 метрів проходили по три глибокі рови та земляні вали, насипані ще в період енеоліту. Потрапити туди можна було тільки північним та південним дерев’яними мостами, сконструйованими над болотом, які в разі небезпеки руйнувались. До нашого часу середньовічні укріплення Тоувара не збереглися.

Боржава — середньовічне укріплення, котре, можливо, було розміщене неподалік місця злиття Боржави з Тисою, на відстані вісім кілометрів у південно-західному напрямку від Квасівської фортеці. Деякі історики переконані, що 1241-го монголо-татарська орда знищила укріплення. Інші вважають, що Боржава функ-ціонувала до початку ХIV ст. Наземні рештки фортеці не вціліли.

Укріплення Бронька (Боронька) було зведене у важкодоступному місці — на верхівці пагорба на лівому березі Боржави. Перша згадка про нього припадає на 1273 рік, коли угорський король Ласло IV (1272—1290 рр.) відібрав фортецю у фрондуючих дворян.

Укріплення Вишково (біля села Вишково Хустського району), на думку окремих дослідників, існувало з другої половини ХІІІ ст. Втрачає своє значення на початку XV ст. у зв’язку зі зміцненням Хустського замку. Залишки захисних укріплень не збереглися.

Укріплення Гутівар, за відомостями зарубіжних науковців, розташовувалося біля нинішнього села Гут (Берегівський район).

Єсеньське укріплення (біля села Єсень-Яворово, Ужгородський р-н), за даними угорських учених, було зведене за правління угорського короля Ласло IV. Час припинення функціонування фортеці не відомий. Топонім «Палацовий пагорб» і сьогодні побутує серед місцевого населення.

Шкода, що про ці замки-примари знає тільки вузьке коло науковців. Ми мали б пишатися історією свого краю, свідками якої є замки та фортеці. У країнах Європи завдяки постійному піклуванню історичні об’єкти зберігаються для прийдешніх поколінь. А у нас дослідження навіть іще «живих» пам’яток фінансуються недостатньо. Та справа не тільки в коштах. Потрібні ще й ентузіасти, які працювали б у цьому напрямі. Відомі європейські довідники туристичних маршрутів докладно розписують усі марш-рути світу, втім, Україна там згадана тільки побіжно, тоді як нам є про що розповісти гостям. Тим більше європейцям, адже закарпатські фортеці — примари минулого — гарантували спокійне життя всій Європі.