Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Повертаючись до надрукованого

Духовна отрута

За такою назвою у минулій «Вербиченьці» був надрукований лист Лариси Прохоренко з Сумщини, у якому йшлося про знецінювання духовного змісту нашого життя. Авторка закликає переосмислити наше сьогодення, повернутися до витоків української культури: пісень та літератури. Ларисин лист багатьох зачепив за живе. В редакцію надійшло чимало відгуків від читачів. Ось деякі з них.

Поки ще не пізно

ПРО духовну отруту потрібно говорити на повний голос відверто й принципово. Погодьмося, у нашій державі поступово деградує не тільки властива нам споконвіку духовність. Серед людей до краю знецінились мораль, доброта, чесність, справедливість. Гору взяла дика злоба, безмежна жадоба до наживи. Процвітає лукавство, хамство, вседозволеність…

Чим нас годують екрани телевізорів, кінотеатрів, радіоефіри? Класичний приклад — «95 квартал». Вседозволеності при цьому і всякому глупству просто немає меж.

Бракує нашому суспільству культури, мистецтва — одним словом духовності, притаманної нашій нації. У нас прекрасне історичне минуле — пращури лишили цілі скарби. Треба тільки все це показувати і саме на цьому вчити молоде покоління.

Чому б не взяти приклад із чудової духовно багатої програми Оксани Пекун «Фольклор мюзік»? Подібні передачі мають звучати на повен голос на всіх каналах! Тож не мовчімо, говорімо, поки ще не пізно, поки нашу духовність іще ніхто не приватизував…

С. ПАЛЬНА.

м. Старий Самбір

Львівської області.

Самі лише вихиляси

ПІСЛЯ війни у наше село провели радіо, у кожній хаті з’явився репродуктор — чорна тарілка на стіні. Літньої пори в селі і для дорослих, і для дітей роботи — непочатий край. Тож радіо слухали рано-вранці і перед сном. Моя мати — солдатська вдова — любила передачу «Театр перед мікрофоном». Із тих років пам’ятаю «Украдене щастя», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Шельменко-денщик» і багато інших українських п’єс. Нам також дуже подобалася літературно-музична композиція «Перо моє пісні мережить». Ті радіопередачі хвилювали, зачіпали найкращі сторони душі, вселяли надію на ліпше життя.

А що ж нині? Українські народні та сучасні пісні по радіо можна почути вряди-годи. Це ж стосується і телебачення. На більшості каналів — низькопробні серіали, передачі. А ще вихиляси напівроздягнених горе-співачок. Як на мене, це не мистецтво, а пропаганда розпусти серед молоді. Тож чи випадає дивуватися, що мамами стають тринадцятилітні дівчатка.

Василь СНІЦАРЕНКО.

смт Чоповичі

Малинського району

Житомирської області.