Наша пошта

• Життя як воно є

Лист другові

Олександр ПОНОМАРЕНКО.

Київська область.

ХІБА телефоном переповіси все, що хочеш. Тому й вирішив написати тобі, друже, листа. У мене все гаразд. Дожив до пенсії, ще працюю і навіть не уявляю, як би жив без роботи. Довелося б точно пляшки збирати, щоб зводити кінці з кінцями. Отже, ні на що нарікати. Тримаю і обробляю город, хоча діти й умовляють покинути, бо вони, бач, підрахували, що вигідніше купити городину, ніж ритися у землі.

Просив привезти мені онука на літо. Він спершу погодився, але, коли довідався, що в мене нема Інтернету, передумав.

Нещодавно був у дочки в гостях. Їхав Києвом і дивувався: у тролейбусі пенсіонери на телефонах точнісінько, як мій онук, грають у якісь ігри. До речі, чи граєш ти тепер біля свого будинку в Чернігові у доміно, як ми колись, чи, може, люди і в доміно вже не грають?

Скажу тобі, що все-таки я щасливий, бо живу біля лісу і до Стугни півгодини пішки. Вранці прокинусь і після теплого дощу відчуваю запах грибів. Торік назбирав стільки, що запасів ще на рік вистачить. Оце ось допишу тобі листа, піду збирати малину і чорниці. Ввечері ходжу на річку. Впіймаю щось чи ні, але побачу, як на чистому плесі віддзеркалюються білі хмаринки, і на душі легшає. А риби в річці поменшало, линка вже років сім немає. Все через мийні засоби. Нищимо природу, та й ліс, скажу тобі, на смітник перетворюється через отой пластиковий посуд.

Мисливця з мене так і не вийшло, та внески сплачую і на відкриття полювання їжджу — це для мене свято.

Отже, у мене все гаразд, дай Бог, щоб і в тебе так само було, втім, розумію, що потрібно бути несосвітенним егоїстом, якщо міркувати лише про своє життя-буття, коли чи не щодня хтось одержує похоронки, а імператору Росії все мало тієї крові. Коли він уже нап’ється?

Вибач, Іване, що, може, затримав тебе своїм листом. Не захочеш відповідати, зателефонуй. Поговоримо і побажаємо один одному успіхів. Передавай своїм вітання.