Наша пошта

• Спогад

Повітряний бій

Костянтин МАТУЩАК.

Вінницька область.

ПОЧАТОК липня 1941-го видався теплий. Колгоспні пасічники качали меди. На полях колосились буйні хліба. Не вірилось, що в ці чудові дні десь палахкотить війна, ллється невинна кров. Ось-ось мали розпочатись жнива. Проте готуватися до них було нікому: чоловіків-механізаторів першими мобілізували до війська.

Незабаром у селі з’явились тилові частини радянських військ. А до середини липня і фронт докотився. Змучені, виснажені бійці-піхотинці відступали на схід. І саме тоді хтось із хлопчаків запропонував сходити до Малого лісу, бо, каже, там залишилось багато гільз після сутички з німецькими диверсантами. Ми довго не вагалися. Через людські городи наблизились до колгоспного двору, звідки до Малого лісу було рукою подати. Та раптом у небі почувся тривожний гул літаків. Маневруючи, вони йшли один на одного, ніби роздратовані шуліки. Здавалося, що навіть крилами торкнулися. Було добре чути черги кулеметів. Несподівано один літак якось неприродно здригнувся і за мить почав стрімко падати. За ним потягнувся довжелезний шлейф диму. Ми боялися, що він впаде на чиюсь хату по той бік річки Снивода.

То був радянський бомбардувальник. Рятуючись од загибелі, з нього на парашутах вистрибнуло двоє пілотів. Одного льотчика було вбито ще в повітрі, іншого поранено.

Тим часом літак упав, урізавшись у землю біля велетенського дуба. Убитого пілота нашвидкуруч поховали в рові на краю лісу і тільки після війни перепоховали у братській могилі воїнів, котрі загинули у березні 1944-го, визволяючи наше село Мар’янівка Хмільницького району Вінниччини.

Щодо збитого літака, то під час німецько-фашистської окупації ми, сільські хлопчаки, розібрали його до останнього гвинтика. І досі на тому місці залишилась неглибока впадина, яка влітку заростає густими травами, а старожилам нагадує про трагедію, яка розігралась в один із липневих днів буремного 1941-го.