Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

•  Правила етикету

Щедре застілля

Віктор СЕМЕНЯКА.

м. Полтава.

З роботи повертався у доброму гуморі.

— Радій, люба, — кинув весело дружині з порога, чіпляючи капелюха на гачок. — Нас у гості запросили! Хто? Костенки. Отож не вечеряй. Підемо, на дурницю погуляємо. Ми їм покажемо вовчий апетит. Аж за вухами лящатиме. З цієї нагоди і тверезі п’ють.

— З якого дива? — допитується моя половина, шукаючи у гардеробі нове плаття.

— Григорій Петрович на лотерею гривню виграв. Та хіба в цьому річ? Головна причина — посидіти у тісному колі. Погомоніти. Обміркувати. Знайти спільну мову. Себе показати. На інших подивитися. Не багатій грошима, а багатій друзями.

— Приймається одноголосно, — витанцьовує у лакованих туфлях моя дружина. — Я дуже рада. Відпочинемо та й зекономимо дещо, — зачиняє холодильник.

— Дякуй мені. Сама знаєш, що один базару не зробить.

— Розумник! — цілує мене дружина у щоку. — Економіст ти мій безталанний. Молодець, що погодився. Коли так і далі піде, лише на одних вечерях на «Ланос» зберемо.

Одягнувши святкового костюма й припасувавши до сорочки яскравого метелика, перекинув через плече плащ і, взявши дружину під руку, вийшов на вулицю.

— Ах ти ж горечко! — раптом злякано сплескує дружина руками.

— Що трапилося? — зупиняюсь.

— От недогадливий! Не можемо ж ми із порожніми руками завалитися до Костенків!

— Згодний. Це ж просто некультурно. І що про нас подумають? Скажуть: скупердяї нещасні.

— Потримай-но сумочку! — наказала дружина. — Стій і не рухайся!

За 10 хвилин вона повернулася із тортом «Київський» і коробкою цукерок «Стріла».

— Бачиш, — кивнула на покупки задоволено. — І що б ти без мене робив, не знаю! От тюхтій! Вік живи — вік учись!

Я ніжно поглянув на неї і кинувся за ріг.

— Одну хвилину, — кричу. — Я зараз...

Незабаром я стояв перед нею, як солдат перед генералом, тримаючи пляшку шампанського і дві пляшки віскі.

— А закуска? — питає.

— Є! — кажу. — У кишенях дві палиці ковбаси і три банки консервів. Прихопив також баночку гірчиці.

— І я теж про дещо подбала. Ось банка салату «Сицілійський», зелень, майонез, горошок і три пакети горохового супу з м’ясом.

Ми зупинили перше таксі, що трапилось, і поїхали. Добре пощедрували за столом. Весело. З танцями. Аж підбори збили.

Додому поверталися пішки. В наших кишенях не знайшлося дріб’язку навіть на тролейбусний квиток.