Наша пошта

• Роздум

Iсторія повторюється

Зінаїда

ГРУШКО-КОЛІНЬКО.

с. Старолозуватка

Синельниківського району

Дніпропетровської області.

БЕЗРОБІТНІ селяни — це той натовп, що потрібний олігархам задля власного збагачення. Але не в такій кількості, як їх є нині по селах! Тому «зайвих» намагаються випхати із сіл. Способів багато: в міста поповнювати армію безробітних, в сусідні держави, хто моральними принципами не обтяжений — красти, за гроші брати участь у сумнівних зборищах. А щоб цей процес знелюднення сіл пришвидшити, закривають школи та дитячі садки, поштові відділення, ФАПи.

Не покидайте своїх сіл, люди, гуртуйтесь у громади, шукайте вихід, щоб їх зберегти, не піддавайтесь на провокації. Олігархам та агрохолдингам треба багато землі, та зовсім мало працівників для її обробітку. А нам, селянам, потрібні розвинені села, за які ми маємо боротися, а не тікати світ за очі.

Вочевидь, ми забули про нашу історію, яка, як відомо, повторюється. Коли Катерина II розгромила Запорозьку Січ, перше, що вона зробила, — переселила всі козацькі хутори та зимівники у великі слободи вздовж трактових доріг, щоби згодом було легше контролювати господарську діяльність закріпачених селян. Щоб і духом козацьким не пахло. Та ба! Той дух живе. Не даймо ж, братове, щоб він зник. Оскільки імператриця була німецького походження, вона стала заселяти родючі українські землі німецькими колоністами. А вже більшовики переселяли росіян у вимерлі під час Голодомору українські села. Радянська влада знищувала українців не тільки голодом, а й репресіями, непосильною працею, використовувала як гарматне м’ясо під час своїх воєн. На звільнені землі переселяли росіян, щоби змішати народи та притлумити почуття національної ідентичності українців.

Ще до земельної реформи був закон про неперспективні села. Скільки тоді сіл зникло з мапи України? Нині процес продовжується ще активніше, тільки називається інакше — оптимізація. Отож реформується село як при Катерині ІІ, стягують селян у великі «слободи», щоб очищати землю від людей, не давати їм можливості жити й працювати на землі-годувальниці. Нас знову виманюють із рідних хат, і ми, опустивши голови, покірно бредемо хто куди, шукаючи роботу та кращого життя. Може, треба зупинитися?