Соняшник № 738

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО. Малював Олексій КОХАН.

• Це цікаво

Акваланг

Моря і океани Землі — велетенський незвіданий світ. Скільки його таємниць відкрилося б, якби людина могла вільно ним мандрувати…

ПРОТЕ у неї немає зябер, як у риб, що дають їм змогу дихати розчиненим у воді киснем. До того ж у глибинах дуже великий тиск води. І чим глибше, тим він більший. Так, на глибині 250 метрів людина без броньованого скафандра може просто розчавитися. А про Тихий, найглибший, океан годі й казати. Вчені заміряли найбільшу його глибину — 11 тисяч 22 метри. Це Маріанська западина. Тиск води на її дні такий, як у стволі гармати під час пострілу!

І підйом із великої глибини, коли тиск води стрімко зменшується, теж є великим випробуванням для людини. Адже при занадто швидкому підйомі розчинений у крові азот вивільняється, утворюючи газові бульбашки, які закупорюють кровоносні судини. В людини виникають болі в грудині, суглобах, судомлять м’язи. Це кесонна хвороба, здатна спричинити смерть… Тому поки що лише у фантастичних фільмах можна побачити людей-амфібій, підводні міста, населені людьми. Хоча… Може, колись, у далекому майбутньому, саме так і буде. Адже наука не стоїть на місці.

Люди вже навчилися спускатись на глибини до 200 метрів у броньованих скафандрах, прив’язані до судна шлангом, яким із поверхні насосом подається повітря для дихання. А на значно меншій глибині водолази вже плавають, мов риба. Вони беруть із собою під воду «штучні водяні легені» — акваланг, або ще кажуть скубу.

…На початку ХХ століття почалося активне освоєння прибережних вод океанів. Щоб зануритися на відносно невелику глибину, застосовувалися еластичні костюми, не зв’язані шлангом із кораблем. Водолази почали брати повітря з собою під воду — чіпляли на плечі балони з киснем, якого вистачало на кілька годин. Однак невдовзі з’ясувалося, що за тривалого дихання чистим киснем у людини виникає кисневе отруєння: її судомить, вона непритомніє, може загинути. Більше того, нерідко в людини ще й виникає отруєння вуглекислим газом, адже кисневий апарат працює в замкненому циклі: газ, що його видихає водолаз, проходить через регенератор і знову використовується для дихання.

Саме ця проблема змусила дослідників повернутися до громіздких скафандрів навіть на невеликих глибинах. «Звільнили» від них людство два французи: знаменитий океанолог Жак-Ів Кусто і його товариш Еміль Гальян. Сталося це 1943 року. Вони взяли балон зі стисненим повітрям і вмонтували в нього власноруч винайдений після тривалих експериментів із пірнанням пристрій — клапан-регулятор. У чому була його новизна? Коли водолаз занурювався, регулятор автоматично зменшував тиск повітря, що виходило з балона. Завдяки цьому повітря, що вдихається, мало такий самий тиск, що й вода навкруги. Плавцеві треба було тільки наловчитися і звикнути дихати рівномірно, тоді система працює бездоганно.

На той час це була справжня технічна революція в освоєнні морських глибин. Людина змогла дихати балонним повітрям без ризику для здоров’я. Як і в кисневому апараті, до балона був приєднаний шланг для повітря, що закінчувався загубником (гумовою деталлю, що вставляється в рот за губи на ясна; загубник потрібен, щоб при диханні через шланг вода не потрапляла в рот).

Свій винахід Кусто і Гальян назвали акваланг (від латинського aqua — вода і англійського lung — легені), тобто «водяні легені». Користування аквалангом уже не спричиняло ні кисневого, ні отруєння вуглекислим газом, оскільки повітря, що видихається, вже викидається просто у воду.

Від часу своєї появи акваланг майже не змінився. Технічні новинки більше вплинули на допоміжне спорядження пірнальника. Сьогодні вже багато аквалангістів навіть використовують пірнальний комп’ютер, щоб контролювати час і швидкість, з якою вони піднімаються на поверхню (кесонна хвороба вражає й на малих глибинах). Спеціальні вимірювальні прилади показують глибину занурювання і кількість повітря у балоні.

Робочою для аквалангіста вважається глибина 30-40 метрів, але рекордне занурювання з аквалангом — 152 метри. Кажуть, хто хоч раз поплавав із аквалангом, на все життя вражений красою підводного світу.