Соняшник № 739

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО.

Малювали Олексій КОХАН і Анатолій ВАСИЛЕНКО.

• Мандрівка в дивосвіт

Родич айстри і талісман золотошукачів

У народі кажуть: «Чорнобривці так і просяться на вишиванку»… Ці квіти, кошички суцвіть яких нині так ваблять око золотаво-червоними барвами на обійстях поблизу хат, у садах і парках та вздовж упорядкованих доріг, одвічно є одними з найулюбленіших у нашого народу. Вони навіть стали символом України. Проте сьогодні мало хто замислюється, що чорнобривці примандрували у наші краї з дуже далеких земель…

ЧОРНОБРИВЕЦЬ (або ще кажуть оксамитець, повняки) — однорічна трав’яниста рослина з родини айстрових. Як стверджують біологи, її батьківщиною є Центральна Америка, де в Мексиці та південних регіонах Сполучених Штатів зустрічаються дикі різновиди рослини. Там вона утворює досить щільні кущі від 20 до 120 сантиметрів заввишки. Їхні складні суцвіття купчастої форми у дикій природі також мають різні відтінки — від світло-жовтих до насичено жовтогарячих і коричневих, навіть майже чорних.

Квіти оксамитця мають специфічний аромат і запилюються комахами. Всім відомо, який вигляд у плода рослини. Він щільно сплюснутий і дуже видовжений. При цьому ще й досить легкий. В одному грамі насіння від 280 до 700 насінин. Вони дуже життєздатні. В сухому приміщенні насіння зберігає схожість до п’яти років.

Нині світ милують уже сотні декоративних видів чорнобривців, із яких в Україні поширені три: прямостоячі, розлогі та вузьколисті.

Вважається, що мексиканські індіанці першими почали висівати ці рослини біля своїх осель як декоративні квіти. Там прижилося повір’я, що чорнобривці наділені магічною силою, здатною вберегти людину від лиха. Відтак димом із них обкурювали свої житла, пили гіркуватий напій із чорнобривців, навіть посипали обличчя недужих родичів товченими сухими квітами, вірячи, що це полегшить перебіг хвороби. І нині на ринках Мексики мають великий попит пучки зі свіжих та висушених чорнобривців. Їх досі додають у майже всі страви національної кухні як приправу.

А ще жителі Американського континенту колись вірили: там, де рясно зійшли дикі чорнобривці, під землею неодмінно можна розкопати багаті поклади золота. Їх навіть так і нарекли в народі — квіти золотошукачів.

Свого часу іспанські та португальські мореплавці розповсюдили насіння чорнобривців у Європі, Африці та Азії. Квітка скрізь добре прижилася, але під різними іменами. Так, французи були впевнені, що її завезено з Індії, тому назвали «індійською квіткою». Згодом у цій країні чорнобривці стали вирощувати не лише на клумбах, а й на плантаціях. Ефірна олія з чорнобривців і досі входить до складу багатьох французьких парфумів. У Франції ці квіти набули такої популярності, що в багатьох інших країнах Європи, де вони з’явилися пізніше, їх нарекли «французькою календулою».

У ХVІ столітті чорнобривці розповсюдилися в Африці. «Хакібуш» — так там назвали цю квітку, яка швидко полюбилася населенню передовсім за запах, який відваджував надокучливих мух. Ось чому і досі майже в кожній африканській сільській оселі можна побачити підвішені під стелею пучки сухостою з чорнобривців. Окрім того, в районах Африки з розвиненим землеробством їх почали сіяти серед городніх культур як засіб боротьби зі шкідниками, зокрема й бактеріями, які вражають рослини.

Чорнобривці були чи не найпершими заморськими рослинами, завезеними на початку ХVІІІ століття на наші землі. І все ж попри «іноземне походження» невибагливий і життєлюбний чорнобривець для українців завжди буде рідною українською квіточкою.

До речі, у світі знайшлося йому і промислове використання. З рослини видобувають лютеїн — жовтий пігмент для фармацевтичної промисловості. Також він є й поширеним харчовим барвником. Головні постачальники промислової сировини чорнобривців у світі — Китай, Індія, Таїланд, деякі країни Центральної Америки та Африки.