Соняшник № 739

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО.

Малювали Олексій КОХАН і Анатолій ВАСИЛЕНКО.

• Це цікаво

Ніндзя - воїни невидимки

Багато хто начуваний про захоплюючі пригоди воїнів ніндзя. Про їхні подвиги і вміння ходять легенди, які вражають уяву. Згадаймо, як у фільмах ніндзя стрибають із хмарочосів, перепливають під водою моря, проходять крізь стіни, неушкодженими виходять із полум’я… А де саме і коли з’явилися ці воїни?

НАВІТЬ на батьківщині досі сперечаються, коли ж насправді виникли «воїни тіней» (так із японської перекладається назва ніндзя). Відомо, наприклад, що вони були членами секретних воєнізованих самурайських організацій Середньовічної Японії. І що у ХІІІ столітті це мистецтво вже склалось, а подальші століття феодальних воєн, чвар, змов та інтриг стали епохою його розквіту. Тоді ж сформувався й інститут ніндзя, до якого входили вихідці з відособлених самурайських родів. Він зник із військової й політичної арени у XIX столітті, після буржуазної революції в Японії, зберігшись тільки в історії.

…Починали тренувати й виховувати майбутнього ніндзя від народження. Немовля, щойно відлучене від материнського молока, забирали до спеціальної таємної школи. Там він, живучи 15 років, набував унікальних якостей. Зокрема, міг майже добу триматися на воді, надовго затримувати дихання, годинами зберігати нерухомість каменя. Вмів ніндзя з 20 кроків потрапити камінчиком в око противнику. А ще — стрибати з висоти до 10 метрів, вибігати на прямі стіни, ходити, не залишаючи слідів, ловити рукою випущену впритул стрілу. Добре орієнтувався й у темряві. Розрізнював голоси птахів та звірів, майстерно їм наслідував. Також знавсь, як готувати отрути й ліки, вибухові речовини, мав навички акупунктури й хірургії. Зрештою, ніндзя повинен був мати чудовий слух — за свистом стріли визначити відстань до стрільця, за брязкотом зброї — її вид.

Володіли ніндзя й досить своєрідною зброєю. Наприклад, меч у них був ніби й звичайний. Проте його піхва мала отвір, крізь який ніндзя міг дихати, перебуваючи під водою, або пускати отруєні стріли. Також «воїни тіней» віртуозно володіли в бою сеге (кинджалами з двома лезами — прямим і заломленим, — що виходять із однієї основи), манками-кигусарами (ланцюгами зі свинцевими кульками на кінцях), камами (сокирами з вузькими заломленими вістрями), кастетами «тигрова паща» (вони кріпилися як на внутрішньому, так і на зовнішньому боках долоні), серпами з прикріпленими до рукоятей ланцюгами, сюрикенами (тонкими стальними пластинами для метання у формі хрестів, зірочок або шестерень з гостро заточеними краями, призначеними для ураження противника з відстані кількадесят метрів) та ін. На зап’ястках носили спеціальні браслети, якими затискали лезо меча противника й легко обеззброювали його одним поворотом кисті. У розпорядженні ніндзя були й інші засоби — шпички, які вони за потреби кріпили до взуття, «димові кульки», дротяні пилки з кільцями на кінцях, віяло з тонких металевих пластин та палиці-мечі тощо.

Багато уваги в школі ніндзя приділялося й психологічній підготовці. Вони ставали чудовими психологами, навіть гіпнотизерами…

Виховання ніндзя закінчувалося у 15-16 років. Учень складав жорсткий екзамен з усіх дисциплін. Посвяченому у ніндзя випускнику вручали особисту зброю та уніформу — чорний балахон із капюшоном та чорну маску. Цей одяг не тільки лякав ворогів, а й позбавляв фігуру звичних контурів, робив її непримітною. Після чого починалося доросле життя, в якому постійними були тільки три чинники — тренування, небезпека й готовність до бою.

До сьогодні «воїни тіней» — невід’ємна частина буття сучасної Японії, де навіть офіційно існує така державна служба — ніндзя. Завданням сучасних воїнів у чорних балахонах є не лише збереження стародавнього бойового мистецтва шпигунства, а й заохочення до країни туристів, які мандрують історичними стежками ніндзя і навіть беруть участь у пригодах за їхньої участі. І, треба сказати, таких романтичних шукачів пригод звідусіль у Країні Східного Сонця не меншає.