Пенсійна реформа і політичні амбіції

Олена КОЩЕНКО.

Ярмарки вакансій у регіональних центрах зайнятості нині збирають довжелезні черги безробітних. Але, на жаль, більшості з них наявність роботи не гарантує в майбутньому отримання пенсії.

Масова затримка пенсійних виплат не на жарт стривожила людей похилого віку і все суспільство. Наразі ситуація нормалізувалася. Проте не встиг народ оговтатись, як Кабмін видав йому чергову гірку інформаційну «пігулку»: Пенсійному фонду України до кінця року може не вистачити ще, як мінімум, 12 мільярдів гривень на виплату пенсій… Що відбувається? До чого слід готуватися?

_{Демографічні реалії}

ЯК ВІДОМО, у країні діє солідарна пенсійна система. Тобто щомісячні виплати пенсії здійснюються з єдиних соціальних внесків (ЄСВ), які вираховують із заробітків офіційно працевлаштованих громадян. Таким чином, молодше покоління утримує старше. На жаль, про гідно забезпечену старість не йдеться: українські пенсії сьогодні найнижчі в Європі.

Чому це так, стає зрозумілим, коли подивитися демографічну статистику. Сьогодні у країні отримують пенсію 11,9 мільйона громадян, із яких понад 9,1 мільйона — за віком. У середньому чоловіки живуть на пенсії (після 60 років) 14,8 року, а жінки — 19,9 року. При цьому загальна частка пенсіонерів у суспільстві зростає. Так, іще 1959-го українців старше 60 років було 11%, 2001-го — 21%, 2010-го — 23%, 2018-го — 25%... За прогнозом соціологів Інституту демографічних досліджень, якщо ця тенденція збережеться, то вже 2032 року громадян віком від 20 до 60 років буде на 10% менше, ніж тих, хто старше 60 років, а 2050-го й поготів — на 10 працюючих припадатиме 17 пенсіонерів.

І без того нині в країні на 10 офіційно працевлаштованих припадає дев’ять пенсіонерів. Замислімось, а скільки ж мають заробляти молодші покоління українців, щоб їхній єдиний соціальний внесок, який поповнює ПФУ, прирівнювався до розміру пристойного прожиткового рівня для пенсіонера? За підрахунками економістів — 50 тисяч гривень. Чи й більше. Фантастика якась. То звідки ж, питається, взятись пристойним пенсіям?

_{Солідарний пенсійний анахронізм}

САМЕ через демографічну кризу в країні запроваджена ще в роки СРСР солідарна пенсійна система й затріщала по швах. Адже ЄСВ — давно дотаційний податок, який далеко не покриває потреб Пенсійного фонду. Його ледь «нашкрібається» на 67% пенсійних виплат! Нестачу ПФУ компенсує за рахунок державних дотацій, які забезпечує Мінфін. Також Державна казначейська служба у критичних ситуаціях, можна сказати, безвідмовно позичає гроші Фонду.

Оскільки пенсії у нашій країні виплачуються буквально «з коліс» (ті ж внески ЄСВ за липень спрямовуються на липневі пенсії), то у разі їхньої затримки всі планові виплати летять шкереберть.

Звичайно, уряд залагоджує проблему в авральному порядку, не допускаючи відкритих народних протестів. Але питання в тому, в який спосіб це буде зроблено — за рахунок чого або кого. І будьте певні: «дірищу» завбільшки 12 мільярдів гривень у Пенсійному фонді опосередковано доведеться латати платникам податків. За рахунок збільшення тих же бюджетних дотацій на виплату пенсій або позичок у Казначействі. Урядові розпорядження, на яких так люблять піаритися високі чиновники, обов’язково потім відлунюють і девальвацією гривні, і зрослими податками із зарплат, і збільшеними цінами та тарифами тощо.

Як довго може тривати ручне «регулювання» солідарної пенсійної системи? На жаль, з огляду на вищеназвані демографічні тенденції, до яких додається й дедалі зростаючий відтік співвітчизників на заробітки за кордон, експерти дають доволі невтішний прогноз — може статися так, що пенсіонерам в Україні не буде з чого виплачувати пенсії.

Уже зараз Пенсійний фонд дірявий настільки, що його необхідно латати щомісяця. Імовірно, в уряду грошей лишилося менше, ніж він розраховував. І якщо раніше було чим латати, то зараз виникли труднощі, котрі продемонстрували всю слабкість конструкції держава Україна.

_{Що накопичив, те й маєш}

ЩО МОЖЕ врятувати Пенсійний фонд від збоїв? Більшість розвинених країн уже давно перейшли на накопичувальну пенсійну систему, коли кожний працюючий громадянин, поки він трудиться, накопичує собі кошти на власному індивідуальному пенсійному рахунку. А після досягнення певного віку йому платять пенсію із його ж власних заощаджень. Скільки він накопичив — стільки і матиме на старість.

При цьому пенсійні фонди Великої Британії, Польщі, Франції із цими коштами працюють — не просто акумулюють їх на своєму рахунку (як це робить наш ПФУ), а вкладають виплати під певний відсоток. Можуть, наприклад, інвестувати в облігації. Тобто гроші «крутяться». І коли виникає якась непередбачувана ситуація, вона вирішується з доходу, отриманого від їх розміщення.

Україна конче потребує запровадження подібної накопичувальної пенсійної системи замість солідарної. Але зрозуміло, що із нашою кризовою економікою і мізерними фінансами Пенсійному фонду поки що нема куди й інвестувати. Держава біднішає.

Крім того, у передових країнах існує система недержавних пенсійних фондів. У нас теж набереться з десяток великих системних недержавних фондів, які працюють за принципом накопичувальної системи. Вони відкривають рахунок, ця сума інвестується у цінні папери, і коли людина виходить на пенсію, вона має кошти з певних доходів. Але через кризи одна за одною банківської системи, а надто після «банкопадів» українці не довіряють приватним фондам. І, може, правильно й роблять, адже вкладання грошей на багаторічну перспективу в приватні фінансові структури за умов, коли держава не дає жодної гарантії захисту цих коштів, — справа дуже ризикована. Комусь пощастить із фондом, а у когось фінансова установа, як кажуть, лопне… Що тоді? Годі казати, коли навіть самі банкіри… не довіряють банкам. Це красномовно засвідчила податкова декларація колишньої голови НБУ Валерії Гонтаревої, яка, зокрема, зазначила, що тримає вдома… один мільйон гривень готівкою! Коментарі, як мовиться, зайві.

_{На чому ж тоді піаритись?}

ЧОМУ в Україні досі не запроваджено накопичувальної системи? Висновок напрошується тільки такий: тому що нинішня неефективна солідарна вигідна владцям, які заробляють на ній політичний капітал і рейтинги.

При солідарній пенсійній системі кожен політик іде на вибори з гаслом: «Я вам забезпечу достойні пенсії!». Проте коли пенсійна система буде накопичувальною, ця обіцянка втрачає сенс, адже кожний пенсіонер отримає рівно стільки, скільки він накопичив. На чому ж тоді політикам піаритись?

Чи не тому пенсійна псевдореформа, яку уряд «провернув» минулої осені, провалилась? Бо обіцянка запровадити для певної вікової категорії населення багатостраждальну накопичувальну систему так і залишилась обіцянкою. Процес досі не запущений народними депутатами. Наші політики просто не готові до таких змін. Такими чином, пенсійна система, а з нею і вся Україна залежать, по суті, від політичного «розкладу». З’являться соціально відповідальні політики — почнуться обнадійливі зміни. Але якщо зберігатиметься практика передвиборних популістських гасел і обіцянок, то фінансова система країни, а з нею і соціальна сфера приречені.

Солідарна пенсійна система з величезними труднощами тримається на плаву «солідарної відповідальності співвітчизників». Тим часом фінансова проріха у Пенсійному фонді не зменшується. А молоді люди, які не можуть знайти офіційну роботу і здебільшого працевлаштовуються на зарплати «у конверті», вже звикаються з думкою, що в рідній державі для них пенсійних перспектив узагалі немає. Дедалі примарнішими вони стають і в покоління передпенсійного віку, яке вже не встигне вдатися до накопичень на старість…

Немає сумнівів, що після президентських і парламентських виборів, які відбудуться наступного року, політики, що стануть біля керма, вийдуть до народу і скажуть: «Треба щось робити з цією пенсійною системою. Попередники все розвалили». І почнеться нова політично кон’юнктурна пенсійна псевдореформа…